Постанова
Іменем України
26 березня 2021 року
м. Київ
справа № 323/351/19
провадження № 61-18972св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Оріхівська міська рада Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 03 червня 2019 року у складі судді Смоковича М. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Крилової О. В., Онищенко Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Оріхівської міської ради Запорізької області (далі - Оріхівська МР) про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю (стаття 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона, її батьки та брат тривалий час проживали у вищезазначеній квартирі, яка надана у користування їхній сім`ї Оріхівською МР.
20 липня 2004 року вона зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою.
Їй стало відомо, що 22 грудня 2002 року її брату ОСОБА_3 видано ордер на квартиру.
У 2008, 2009 роках померли її батьки, а у серпні 2014 року помер її брат.
Протягом усього часу проживання вона та її сім`я здійснювали утримання спірного житла.
Право власності на квартиру ні за ким не зареєстровано.
У 2015 році у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, потребою стороннього догляду та визнання квартири непридатною для проживання вона переїхала проживати за іншою адресою: АДРЕСА_2 .
Посилаючись на те, що вона добросовісно заволоділа квартирою та продовжує безперервно володіти нею з 2004 року, жодні спадкоємці, Оріхівська МР як власник будинку або будь-які інші особи до неї не зверталися з претензіями щодо житла, просила визнати за нею право власності на зазначену квартиру за набувальною давністю.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із відсутності підстав для визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру на підставі статті 344 ЦК України. З видачею ордера на жиле приміщення її брату ОСОБА_3 між ним та власником цього приміщення (відповідачем) фактично склалися відносини найму, а позивачка була зареєстрована у спірній квартирі та отримала можливість фактично проживати у ній, володіти та користуватись, як член сім`ї наймача. Тобто фактичне володіння позивачкою житлом на момент його виникнення спиралось на відповідний юридичний титул. Крім того, протягом усього часу проживання у спірній квартирі позивачка не вважала її своєю та усвідомлювала, що вона є об`єктом права комунальної власності. Оріхівська МР визнала, що ніколи не відмовлялася від своїх прав на спірне жиле приміщення.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 344 ЦК України до спірних правовідносин. Усупереч статті 81 ЦПК України Оріхівська МР не довела факту видачі ордера від 22 грудня 2002 року на ім`я її брата ОСОБА_3, не надала доказів на підтвердження реєстрації права власності за територіальною громадою або міською радою будинку АДРЕСА_3 . Посилання судів на титульність володіння спірним майном не підтверджені належними доказами.
У листопаді 2019 року до Верховного Суду від представника Оріхівської МР надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість. Вказує, що спірна квартира належить на праві власності міській раді. 16 червня 2000 року голова правління Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробуд ЛТД" (далі - ТОВ "Агробуд ЛТД") звернувся до Оріхівської МР щодо передачі житлових будинків до міської ради за адресою: АДРЕСА_4, 2, 3, 60, 62, загальною площею 4 641,00 кв. м. У зв`язку з наведеними обставинами рішенням Оріхівської МР 21 червня 2000 року прийнято рішення № 02 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Оріхова житлових будинків ТОВ "Райагробуд ЛТД". Ураховуючи, що спірне майно має власника, положення статті 344 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. До того ж позивачка проживала у квартирі за згодою наймача на умовах тимчасового мешканця.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від
15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_4 на підставі рішень Оріхівської МР від 18 травня 2000 року,
21 червня 2000 року, 17 липня 2000 року та 05 жовтня 2000 року був прийнятий у комунальну власність територіальної громади міста Оріхів від ТОВ "Агробуд ЛТД".
З 20 липня 2004 року ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки КП "Оріхівський комунальник" від 20 серпня 2014 року
№ 663 за цією ж адресою проживав та був зареєстрований з 24 жовтня 1997 року брат позивачки ОСОБА_3, який вів з нею спільне господарство до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно з листом виконавчого комітету Оріхівської МР від 18 грудня 2018 року
№ 02-01-16/2228 ордер на спірне житлове приміщення був виданий 22 грудня 2000 року на ім`я ОСОБА_3, корінець ордеру відсутній.
Відповідно до листа КП "Бюро технічної інвентаризації" Оріхівської районної ради Запорізької області від 14 грудня 2018 року № 292 технічна інвентаризація спірного жилого приміщення не проводилась, інвентаризаційна справа на нього відсутня, право власності на нього не реєструвалось.
Розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від
21 березня 2018 року № 115 вулиця Тімірязєва у місті Оріхів була перейменована у вулицю Академіка Вернадського.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі
№ 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що "умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном".
Тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.
У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Суди встановили, що 22 грудня 2002 року Оріхівською МР, яка є власником будинку АДРЕСА_4, брату позивачки ОСОБА_3 видано ордер на спірне приміщення - квартиру № 5, а 20 липня 2014 року позивачка зареєстрована у цій квартирі як член сім`ї наймача. Міська рада не відмовлялася від свого права власності на спірне майно.
Суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених обставин, які свідчать про відсутність умов для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нежитлове приміщення комунальної власності за набувальною давністю, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що Оріхівська МР не є власником спірного майна з таких мотивів.
Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Належність спірної квартири на праві власності Оріхівській МР підтверджується наявними в матеріалах справи рішеннями цього ж органу місцевого самоврядування від 18 травня 2000 року, 21 червня 2000 року, 17 липня 2000 року та 05 жовтня 2000 року (а. с. 32, 35-36, 43). Доказів на підтвердження того, що міська рада не є власником ОСОБА_1 не надала.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не входить до компетенції суду касаційної інстанції.