Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 452/336/17
провадження № 61-21928св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "УкрСиббанк", ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2018 року у складі судді Кравціва В. І. та постанову Львівського апеляційного суду від
22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б.,
Шандри М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк"; банк), ОСОБА_2 про припинення поруки.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 квітня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту
№ 11145537000, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 24 330,00 швейцарських франків, що еквівалентно 102 252,17 грн, зі сплатою
9,99 % річних, строком до 20 квітня 2017 року.
Повернення кредиту забезпечено договором поруки від 20 квітня 2017 року
№ 110272, укладеним між банком та ним, відповідно до умов якого він зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 20 квітня 2007 року
№ 11145537000.
20 березня 2012 року банк і ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою встановили новий строк повернення кредиту -
20 квітня 2022 року, а також дійшли згоди, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється відсоткова ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.
Того ж дня, 20 березня 2012 року, між ним і банком також укладено додаткову угоду до договору поруки, відповідно до умов якої сторони домовилися, що поручитель надає свою згоду на зміну основного зобов`язання, що забезпечується договором, а саме: кінцевий термін виконання основного зобов`язання - 20 квітня 2022 року, якщо інший термін не буде встановлений згідно умов кредитного договору; графік погашення кредиту. Всі інші умови кредитного договору залишаються без змін.
Зазначав, що він не надавав згоди на збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами.
У вересні 2014 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до позичальника та нього про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 20 квітня 2007 року № 11145537000 станом на
01 вересня 2014 року у розмірі 12 120,34 швейцарських франків, що еквівалентно 173 799,84 грн, з яких: 10 700,38 швейцарських франків - заборгованість за тілом кредиту, 1 238,68 швейцарських франків - заборгованість за відсотками, 94,96 швейцарських франків - пеня за несвоєчасність сплати тіла кредиту, 86,32 швейцарських франків - пеня за несвоєчасність сплати відсотків (справа № 452/3474/14).
Зазначав, що, як свідчить аналіз вищевказаного позову у справі № 452/3474/14, заборгованість за кредитним договором у позичальника виникла за період із
29 серпня 2013 року до 15 вересня 2014 року у зв`язку з несплатою щомісячних платежів, борг за відсотками нарахований за підвищеною відсотковою ставкою.
Підставами визнання припиненим договору поруки та припинення поруки вважав те, що:
1) вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором предʼявлено після спливу шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням;
2) внаслідок домовленості банку і позичальника про збільшення вдвічі відсоткової ставки за користування кредитом, на що він не надавав згоди, збільшився обсяг його відповідальності як поручителя, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.
Посилаючись на наведене, позивач просив визнати поруку припиненою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано припиненим з 20 березня 2012 року договір поруки від 20 квітня
2007 року № 110272, укладений між ПАТ "УкрСиббанк" (попереднє найменування АКІБ "УкрСиббанк") і ОСОБА_1 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 у частині вимог про визнання правовідносин поруки припиненими відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що аналіз змісту додаткової угоди
від 20 березня 2012 року № 1 до договору поруки від 20 квітня 2007 року
№ 110272 свідчить про те, що поручитель не надав згоду на збільшення процентної ставки, оскільки у вказаній угоді зазначено лише щодо кінцевого терміну погашення кредиту та графіку погашення кредиту, всі інші умови кредитного договору залишилися без змін. У зв`язку з тим, що банк і позичальник, погодивши умови щодо збільшення розміру відсоткової ставки за відсутності на те згоди поручителя, фактично збільшили обсяг відповідальності останнього, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України договір поруки підлягає визнанню припиненим.
Суд вказав, що оскільки порука ОСОБА_1 припинена з 20 березня 2012 року з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, то позовні вимоги про припинення правовідносин поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України є безпідставними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишено без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції визнав рішення суду першої інстанції про визнання припиненим договору поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України законним та обґрунтованим.
При цьому апеляційний суд відхилив аргумент банку про те, що відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 20 березня 2012 року № 1 до договору поруки поручитель надав свою згоду на зміну умов основного (кредитного) договору щодо збільшення та/або зменшення обсягу відповідальності, що свідчить про згоду поручителя на зміну умов основного зобов`язання, оскільки відповідно до пункту 8 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Аргументи учасників справи
У грудні 2019 року до Верховного Суду від представника АТ "УкрСиббанк" надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник банку зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у вересні 2014 року ПАТ "УкрСиббанк" зверталося до суду з позовом до поручителя і позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором; а рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 03 серпня 2015 року, яке 14 серпня 2015 року набрало законної сили, цей позов задоволено (справа № 452/3474/14-ц). Вирішуючи питання про припинення договору поруки, суди не звернули увагу на обставини, встановлені у справі
№ 452/3474/14-ц, які є преюдиційними - у справі № 452/3474/14-ц суди вважали обґрунтованими вимоги до поручителя про стягнення кредитного боргу, у тому числі й за відсотками за збільшеною відсотковою ставкою.
Крім того, внесення змін до пункту 9.2 кредитного договору не збільшило обсяг відповідальності поручителя, оскільки сторони узгодили лише межі можливого збільшення відсоткової ставки у разі настання передбачених договором обставин. При цьому не змінювався порядок зміни відсоткової ставки, передбачений договором, як і необхідність погоджувати дані зміни з поручителем.
Аналіз змісту доводів касаційної скарги свідчить про те, що ПАТ "УкрСиббанк" не погоджується із задоволенням судами попередніх інстанцій позову у частині вимог про визнання договору поруки припиненим, а тому з урахуванням положень частини першої статті 400 ЦПК України (в редакції станом на
07 лютого 2020 року) рішення судів першої та апеляційної інстанціїй в частині відмови у задоволенні вимог про визнання поруки припиненою касаційному перегляду не підлягають.
Ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 20 квітня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11145537000, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у сумі 24 330,00 швейцарських франків, строком до 20 квітня 2017 року, зі сплатою 9,90 % річних.
Того ж дня, 20 квітня 2007 року, між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_2 усіх зобов`язань у повному обсязі, що виникли з кредитного договору від 20 квітня 2007 року № 11145537000, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
20 березня 2012 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 20 квітня 2007 року
№ 11145537000, за умовами якої пункт 1.2.1. договору викладено у новій редакції, а саме: "Позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 20 квітня 2022 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін.". Сторони домовилися, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором. Нарахування подвійної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дати виникнення прострочення, а саме, з наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу встановленого у договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.
20 березня 2012 року ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до договору поруки від 20 квітня 2007 року № 110272 (згода забезпечувати змінене зобов`язання), відповідно умов якої сторони дійшли згоди, що поручитель надає свою згоду на зміну основного зобов`язання, що забезпечується договором, а саме на те, що кінцевим терміном виконання основного зобов`язання є 20 квітня 2022 року, якщо інший термін не буде встановлений згідно умов кредитного договору; графік погашення кредиту. Всі інші умови кредитного договору залишаються без змін.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Ухвалюючи рішення про визнання припиненим договору поруки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що аналіз змісту додаткової угоди № 1
від 20 березня 2012 року до договору поруки від 20 квітня 2007 року № 110272 свідчить про те, що поручитель не надав згоду на збільшення процентної ставки, оскільки у вказаній угоді зазначено лише щодо кінцевого терміну погашення кредиту та графіку погашення кредиту, всі інші умови кредитного договору залишилися без змін. У зв`язку з тим, що банк і позичальник, погодивши умови щодо збільшення розміру відсоткової ставки за відсутності на те згоди поручителя, фактично збільшили обсяг відповідальності останнього, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України договір поруки підлягає визнанню припиненим.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що:
"закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення",
"визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості",
"необхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження
№ 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим".
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що набрало законної сили рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 03 серпня 2015 року у справі № 452/3474/14, яким задоволено позов ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; стягнуто солідарно із
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк"
11 939,06 швейцарських франків заборгованості за кредитним договором від
20 квітня 2007 року № 11145537000 та пеню у сумі 2 599,49 грн.
Ураховуючи, що набрало законної сили рішення суду в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості, підстав для задоволення вимоги про визнання припиненим договору поруки немає.
Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про задоволення вимоги про визнання припиненим договору поруки.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що позичальник ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі за позовом про визнання припиненим договору поруки.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні та юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції чинній на момент пред`явлення позову).
Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 32 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом).
Отже, визначення відповідачів є правом позивача.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц).
ОСОБА_2 не є стороною договору поруки, який позивач просить визнати припиненим, а тому вона не може вважатися належним відповідачем щодо заявлених позовних вимог. Вказані обставини є самостійної підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненим договору поруки.