Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 196/1467/15-ц
провадження № 61-6893св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - кредитна спілка "Союз-Дніпро",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу кредитної спілки "Союз-Дніпро" на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2018 року у складі судді Гудим О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року кредитна спілка "Союз-Дніпро" (далі - КС "Союз-Дніпро") звернулася з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором.
Позов, який уточнили під час розгляду справи, мотивований тим, що 11 квітня 2014 року між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_5, укладений кредитний договір № 850/14, відповідно до умов якого кредитна спілка надала, а позичальник отримав у позику грошові кошти у сумі 63 900,00 грн строком на 30 місяців з 11 квітня 2014 року по 10 жовтня 2016 року. Позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами згідно графіку у строк до 10 жовтня 2016 року. Грошові кошти були отримані ОСОБА_5 11 квітня 2014 року, що підтверджується видатковим касовим ордером № 1943 від 11 квітня 2014 року на суму 63 900,00 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір поруки № 850/14 від 11 квітня 2014 року, за умовами якого останні прийняли на себе зобов`язання відповідати у повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_5, визначеним кредитним договором. Також договір поруки від цієї ж дати було укладено з ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_5 помер. Станом на 30 листопада 2016 року заборгованість за кредитним договором становить 130 598,43 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту складає 36 096,86 грн та проценти за користування кредитом з урахуванням прострочення платежів - 94 501,57 грн. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли його доньки - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, до яких, як до спадкоємців, перейшло зобов`язання з погашення кредитної заборгованості. ОСОБА_1 прийняла спадщину 06 червня 2015 року, а ОСОБА_2 - 29 травня 2015 року. Спадкоємці не повідомили КС "Союз-Дніпро" про прийняття спадщини. Зазначали, що направляли поручителям та спадкоємцям письмові вимоги про погашення заборгованості, однак вказані вимоги останніми виконані не були.
З наведених підстав КС "Союз-Дніпро" просили суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 850/14 від 11 квітня 2014 року, укладеного між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_5, в загальній сумі 130 598,43 грн, а також судові витрати.
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до КС "Союз-Дніпро" про визнання кредитного договору недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що за життя ОСОБА_5 не підписував кредитний договір № 850/14 від 11 квітня 2014 року, підпис на оспорюваному договорі здійснено іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_5 . Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів установи мають право лише на підставі відповідної ліцензії. КС "Союз-Дніпро" не мають відповідної ліцензії щодо права надавати фінансові кредити.
Враховуючи вищевикладене ОСОБА_3 просив суд визнати кредитний договір № 850/14 від 11 квітня 2014 року, укладений між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_5, недійсним та стягнути з КС "Союз-Дніпро" судовий збір.
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2018 року позови об`єднані в одне провадження.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог КС "Союз-Дніпро" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до КС "Союз-Дніпро" про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що кредитний договір від 11 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та КС "Союз-Дніпро", ОСОБА_5 не підписував. Крім того, не обґрунтовано, що судово-почеркознавча експертиза проведена не у відповідності до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року КС "Союз-Дніпро" подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог КС "Союз-Дніпро" скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 130 598,43 грн.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду в оскарженій частині є необґрунтованим, незаконним, ухваленим при неповному дослідженні доказів та їх оцінці, порушені норми матеріального права та не врахування позицій Верховного Суду з аналогічних питань.
Висновок експерта № 5091-17 від 09 січня 2018 року зроблений з помилками, а саме у висновку не було зазначено про те, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, та про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Крім того, підставою оскарження рішень є невідповідність позиції про те, що відсутні зобов`язання за кредитним договором, так як він є неукладеним.
Суд дійшов висновку, що боргових зобов`язань між сторонами у справі за первісним позовом не має, оскільки кредитний договір між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_5 не був укладений, а тому і зобов`язання за договором поруки відсутні.
Однак, суд не звернув увагу, що оплата за кредитом здійснювалась після укладення кредитного договору, що підтверджується розрахунком заборгованості, який додано до позову, а тому вважати даний договір неукладеним невірно.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У липні 2020 року матеріали цивільної справи № 196/1467/15-ц надійшли до Верховного Суду та 16 липня 2020 року передані судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 червня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 18 березня 2020 року у справі № 45/2946/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 11 квітня 2014 року між ОСОБА_5 та КС "Союз-Дніпро" укладений кредитний договір № 850/14, за умовами якого кредитна спілка надала ОСОБА_5 кредитні кошти в сумі 63 900,00 грн строком на 30 місяців з 11 квітня 2014 року по 10 жовтня 2016 року, а ОСОБА_5 зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за користування ним.
Строк дії кредитного договору - до 10 жовтня 2016 року.
Згідно видаткового касового ордеру № 1943 від 11 квітня 2014 року, ОСОБА_5 видані грошові кошти в сумі 63 900,00 грн.
З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором, 11 квітня 2014 року між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладений Договір поруки № 850/14.
11 квітня 2014 року між КС "Союз-Дніпро" та ОСОБА_4 також укладений договір поруки з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 .
Відповідно до умов вказаних Договорів поруки, відповідачі прийняли на себе зобов`язання перед Кредитною спілкою відповідати у повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_5, визначених кредитним договором.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Спадщину прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Станом на 30 листопада 2016 року утворилася заборгованість, яка складає 130 598,43 грн, з яких залишок по кредиту - 36 096,86 грн, проценти за користування кредитом з урахуванням прострочення платежів - 94 501,57 грн.
Позиція Верховного Суду
Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І "Основні положення", у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами. Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2021 року у справі № 441/1325/16-ц (провадження № 61-20329св19) зроблено висновок, що "правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність".
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 28 грудня 2016 року була призначена судово почеркознавча експертиза.
Відповідно до частини 7 статті 102 ЦПК України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у висновку експерта № 5091-17 від 09 січня 2018 року Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз не зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Крім того, за змістом висновку експерта підписи від імені ОСОБА_5 в графі "особистий підпис" заяви-анкети від 03 червня 2013 року про вступ до кредитної спілки; в графі "підпис одержувача" видаткового касового ордеру № 1943 від 11 квітня 2014 року; в заяві від 02 квітня 2014 про видачу кредитних коштів; в кредитному договорі № 850/14 від 11 квітня 2014 року - ймовірно виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частини перша статті 80 ЦПК України).
Суди на зазначені обставини справи та вимоги закону уваги не звернули, належним чином не мотивували відхилення доводів позивача про часткове погашення кредиту, враховуючи, що експерт не зробив однозначного та категоричного висновку про те, що підпис у договорі виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості.
Наведене вище вказує на неповне встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.