Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 2-2755/11
провадження № 61-18731св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 02 квітня 2012 року в складі судді: Мінасова В. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від
03 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
27 вересня 2011 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 18 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого він є, та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 014/17-46/523-55, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у сумі 289 500,00 грн строком до 18 лютого 2018 року зі сплатою 16,5 % річних.
Повернення кредиту забезпечено договором іпотеки від 18 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 (іпотекодавець), предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Станом на 01 липня 2011 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 390 693,72 грн, з яких: 273 144,31 грн - заборгованість за тілом кредиту; 34 194,39 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 83 355,02 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту.
Уточнивши позовні вимоги, банк просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить
ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 014/17-46/523-55 у розмірі 390 693,72 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 02 квітня 2012 року з урахуванням ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від
20 березня 2013 року про виправлення описки позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (позичальника) за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 014/17-46/523-55 перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у розмірі 390 693,72 грн, з яких: 273 144,31 грн - заборгованість за кредитом; 34 194,39 грн - відсотки за користування кредитом; 83 355,02 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (іпотекодавця), шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності банком факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим договором іпотеки, наявності непогашеної заборгованості, у рахунок погашення якої належить звернути стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, задоволено частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 02 квітня
2012 року змінено в частині суми заборгованості, в рахунок погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, вказавши останню "351 848,76 грн (триста п`ятдесят одна тисяча вісімсот сорок вісім гривень 76 копійок), з яких: заборгованість по кредиту - 273 144,31 грн (двісті сімдесят три тисячі сто сорок чотири гривні 31 копійка); відсотки за користування кредитом - 34 194,39 грн (тридцять чотири тисячі сто дев`яносто чотири гривні 39 копійок); пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 44 510,06 грн (сорок чотири тисячі п`ятсот десять гривень 06 копійок)".
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням позичальником кредитних зобов`язань.
Разом із тим, зменшуючи загальний розмір заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції зауважив, що рішення районного суду ухвалено в заочному порядку за відсутності відповідачки, а тому вона була позбавлена можливості заявити про наслідки пропуску позовної давності. Ураховуючи заяву про позовну давність, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути пеню у меншому розмірі - в межах одного року до дня пред`явлення позову - за період з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року, що згідно із розрахунками банку становить
44 510,06 грн.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, в якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі зазначає, що суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки в уточненій позовній заяві банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна; за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, задовольнити вимогу банку у розмірі
390 693,72 грн.
Суди не врахували, що 14 червня 2010 року банк направляв вимогу позичальнику та іпотекодавцю про дострокове погашення кредиту у тридцятиденний строк з моменту її отримання, а тому з указаного моменту позивач втратив право нараховувати відсотки та пеню.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази направлення їй зазначеної вимоги та її отримання нею, що унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 18 лютого 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/17-46/523-55, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у сумі 289 500,00 грн, зі сплатою 16,50 % річних.
Відповідно до пунктів 1.3.2, 1.3.3 кредитного договору позичальник зобов`язався погашати кредит шляхом сплати щомісячного ануїтетного платежу 18-го числа кожного календарного місяця в розмірі 4 940,09 грн з кінцевим терміном погашення кредиту до 18 лютого 2018 року.
Пунктом 1.1.3.1 кредитного договору передбачено, що виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечується іпотекою нерухомості - квартири АДРЕСА_2, яка належить на праві власності
ОСОБА_1
18 лютого 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (майнової поруки), відповідно до умов якого остання передала банку в іпотеку нерухоме майно - вищезазначену квартиру. Загальна вартість предмету іпотеки становить 69 290,00 грн.
Згідно із пунктом 6.1 договору іпотеки у разі порушення боргового зобов`язання, умов кредитного договору або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
01 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду
№ 1 до кредитного договору від 18 лютого 2008 року № 014/17-46/523-55, за умовами якої сторонами визначена сума фактичної заборгованості на дату укладення цієї додаткової угоди в розмірі 275 631,27 грн. Своїм підписом ОСОБА_1 надала згоду на зміну умов кредитного договору відповідно до вказаної додаткової угоди та підтвердила, що іпотека, встановлена договором іпотеки від 18 лютого 2008 року, зберігається та забезпечує виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором із врахуванням внесених змін.
14 червня 2010 року банк направляв божнику та іпотекодавцю вимогу про повернення заборгованості за кредитом, в якій зазначено розмір заборгованості за кредитним договором та попереджено про можливість прийняття примусових заходів стягнення заборгованості в разі несплати боргу протягом 30-ти днів з моменту отримання даної вимоги.
Пунктом 6.2 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити всю суму зобов`язання на момент звернення стягнення, у тому числі суму заборгованості за кредитом та відсотками, штрафними санкціями, комісійною винагородою незалежно від настання строку виконання боргового зобов`язання якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту; або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів, комісійної винагороди, сум неустойки (пені, штрафних санкцій).
На виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" надано розрахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 13 липня 2011 року, з якого вбачається, що його здійснено із урахуванням умов кредитного договору від 18 лютого
2008 року, а також додаткової угоди до нього від 01 квітня 2009 року.
Відповідно до наданого розрахунку станом на 13 липня 2011 року розмір заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2008 року становить
391 268,06 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 273 144,31 грн, заборгованість за відсотками 34 194,40 грн, пеня - 83 929,35 грн, у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідачка заявила про застосування наслідків спливу позовної давності щодо пені (т. 1, а. с. 76).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності банком факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим договором іпотеки, наявності непогашеної заборгованості, у рахунок погашення якої належить звернути стягнення на предмет іпотеки.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд визнав правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням позичальником кредитних зобов`язань. Зменшуючи загальний розмір заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції зауважив, що рішення районного суду ухвалено в заочному порядку за відсутності відповідачки, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості заявити про застосування наслідків спливу позовної давності. Урахувавши заяву про позовну давність (у частині пені), апеляційний суд вважав, що пеня підлягає стягненню у меншому розмірі - за період у межах одного року до дня пред`явлення позову - з жовтня 2010 року до жовтня 2011 року, що згідно із розрахунками банку становить 44 510,06 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду з таких підстав.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі статтею 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі
№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що "за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки.".
При зверненні до суду з даним позовом представник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" приєднав до матеріалів справи копію вимоги про повернення заборгованості по кредиту, яка 14 червня 2010 року направлялася позичальнику ОСОБА_1 та іпотекодавцю ОСОБА_1, у якій банк повідомляв їх про те, що протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги вони повинні погасити перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" загальну заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2010 року № 014/17-46/732/55 у розмірі
10 146,79 доларів США, що еквівалентно 333 022,64 грн; роз`яснено, що в разі неприйняття ними заходів щодо погашення заборгованості протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги банк буде вимушений розпочати претензійно-правову роботу та звернути стягнення на кошти, майно та майнові права, що потягне за собою додаткові значні витрати, які будуть віднесені на їх рахунок
(т. 1, а. с. 24, 25). На підтвердження отримання позичальником ОСОБА_1 цієї вимоги банк надав зворотне повідомлення про вручення, з якого вбачається, що 21 червня 2010 року дану вимогу отримала за довіреністю "Стащенко, мати" (т. 1, а. с. 26).
Перевіряючи наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд у порушення норм процесуального права належним чином не з`ясував усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, чи направлялася вимога від 14 червня 2010 року саме іпотекодавцю ОСОБА_1 та чи отримана вона нею, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.
Крім того, здійснюючи розрахунок заборгованості за кредитним договором
від 18 лютого 2010 року № 014/17-46/732/55, у рахунок якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) зроблено висновок, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.".
Відповідно до пункту 9.1 кредитного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред`явлення вимоги.
Позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов`язань за цим договором протягом не більш ніж 30-ти календарних днів з моменту її пред`явлення. У разі невиконання у тридцятиденний строк вимоги банку про дострокове погашення кредиту кредитор має право звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором (пункт 9.3 кредитного договору).
Суд апеляційної інстанції встановив, що:
банк 14 червня 2010 року направляв божнику та іпотекодавцю вимогу про повернення заборгованості по кредиту, в якій зазначено розмір заборгованості за кредитним договором та попереджено про можливість прийняття примусових заходів стягнення заборгованості в разі несплати боргу протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги (т. 1 а. с. 24-25); вимога отримана представником позичальника 21 червня 2010 року (т. 1, а. с. 26);
на виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 06 серпня
2019 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" надано розрахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 13 липня 2011 року, з якого вбачається, що його здійснено із урахуванням умов кредитного договору від
18 лютого 2008 року, а також додаткової угоди до нього від 01 квітня 2009 року.
Звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції, перевіряючи правильність наданого банком розрахунку заборгованості, не врахував, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України і після настання строку кредитування кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).