Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа 359/8379/17
провадження № 61-13585св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Інститут розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця Національної академії аграрних наук України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Журавського В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Інституту розведення і генетики тварин імені М. В. Зубця Національної академії аграрних наук (далі - Інститут розведення і генетики тварин імені
М. З. Зубця НААН) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона 04 липня 2016 року була звільнена з посади провідного юрисконсульта Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН на підставі пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку
з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. При звільненні Інститут розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН повинен був виплатити їй вихідну допомогу. Однак відповідач не виконав цього обов`язку та здійснив виплату вихідної допомоги лише 03 серпня
2017 року. Таким чином, у відповідача виник обов`язок сплатити на її користь середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 липня 2017 року.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути
з відповідача середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року у розмірі
44 167,38 грн, а також інфляційне збільшення боргу у розмірі 6 980,13 грн та 3 % річних у розмірі 1 427 грн, індексацію заробітної плати у розмірі
1 012,99 грн, а всього - 53 587,50 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 23 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН на користь ОСОБА_1 невиплачений заробіток за час затримки розрахунку з 04 липня 2016 року по 05 серпня 2017 року
у розмірі 44 167,38 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення підлягало негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 04 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року
у розмірі 44 167,38 грн є обґрунтованим, оскільки в день звільнення відповідач не здійснив виплату позивачу відхідної допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено з тих підстав, що вихідна допомога згідно зі статтею 2 Закону України "Про оплату праці" не
є заробітною платою, тобто, оплатою за працю. Крім того, вихідна допомога має разовий характер, тому не підлягає індексації.
Щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України), то суд зазначив, що її дія не поширюється на трудові відносини.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН залишено без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; касаційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН задоволено частково.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року
в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Інституту розведення
і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2018 року залишено без змін (провадження
№ 61-22675св18).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН залишено без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилання відповідача на те, що позивач окремо не направляла на його адресу вимогу щодо такої матеріальної допомоги, без наявності інших для цього підстав, не може обґрунтовувати зменшення судом розміру відшкодування, встановленого статтею 117 КЗпП України.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про нарахування інфляційних витрат, індексації заробітної плати та відсотків за незаконне користування коштами в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року Інститут розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалити
в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову у розмірі 1 500 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, з урахуванням співмірності.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження Інституту розведення і генетики тварин імені
М. З. Зубця НААН, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано принцип справедливості та співмірності, не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених
у пунктах 69-72, 75-79 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження
№ 14-623цс18), зокрема, щодо дотримання розумного балансу між інтересами працівника та інтересами роботодавця, щодо нерозумності обсягу відповідальності роботодавця з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення та несправедливості до роботодавця та третіх осіб - інших працівників.
Крім того, судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені
у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19), від 18 березня 2020 року № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).
Також зазначає про порушення судом статті 417 ЦПК України, оскільки не виконано вказівки Верховного Суду при попередньому скасуванні судових рішень.
Заявник просить застосувати поворот виконання рішення, з метою справедливого повернення коштів, які будуть направленні до фонду оплати праці співробітників для виплати заробітної плати робітничим спеціальностям.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом директора Інституту розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН від 04 липня 2016 року № 58-К ОСОБА_1 з 04 липня 2016 року звільнена з посади провідного юрисконсульта у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, згідно з пунктом 6 статті 40 КЗпП України.
Вихідна допомога у розмірі 2 435,70 грн виплачена ОСОБА_1 не в день звільнення, а 03 серпня 2017 року (справа № 359/5214/17-ц).
Затримка розрахунку виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 тривала з 04 липня 2016 року по 01 серпня 2017 року, тобто 142 робочі дні.
З розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, наданого позивачем, встановлено, що розмір її середньоденного заробітку складає 162,38 грн.
Встановлено, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який Інститут розведення і генетики тварин імені М. З. Зубця НААН зобов`язаний виплатити ОСОБА_1, становить 44 167,38 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі -
в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Інституту розведення і генетики тварин імені
М. З. Зубця НААН не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права,
а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору
з підстави, зазначеної у пункті 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків
у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те,
з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення 44 167,38 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що роботодавець безпідставно не виплатив працівнику при звільненні кошти у розмірі, що складають її місячний оклад, що в свою чергу не може вважатися незначним розміром для такого працівника; суд враховував значний період затримки виплати такої заборгованості, який складає більше 13-ти місяців; врахував представлені позивачем докази щодо розміру її заробітку після звільнення, що додатково обґрунтовує значний розмір невиплаченої суми для позивача; врахував, що необхідність зменшення розміру відшкодування за прострочення виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні відповідач фактично обґрунтовував лише тим, що позивач не висувала до нього вимог про виплату такої вихідної матеріальної допомоги та окремо не направляла на його адресу окрему вимогу щодо такої матеріальної допомоги.
Апеляційний суд, виконуючи вимоги статті 417 ЦПК України, належним чином дослідив обставини справи, встановлені судовим рішенням у справі № 359/5214/17-ц. При цьому суд апеляційної інстанції враховував значний період затримки виплати коштів у розмірі, що складав місячний оклад позивача, який тривав більше 13-ти місяців; врахував представлені позивачем докази щодо розміру її заробітку після звільнення, що додатково обґрунтовує значний розмір невиплаченої суми для позивача; врахував, що необхідність зменшення розміру відшкодування за прострочення виплати вихідної матеріальної допомоги при звільненні відповідач фактично обґрунтовував лише тим, що позивач не висувала до нього вимог про виплату такої вихідної матеріальної допомоги та окремо не направляла на його адресу окрему вимогу щодо такої матеріальної допомоги, чим спростував доводи касаційної скарги у цій частині.
Таким чином, підстав вважати, що суди попередніх інстанцій, при ухваленні судових рішень, не виходили із критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, колегія суддів не вбачає.
Посилання заявника на те, що судами не враховано правових висновків, викладених у поставі Великої Палати Верховного Суду від 26 червня
2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) та постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року, від 18 березня
2020 року № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19),
є необґрунтованими, оскільки судами стягнуто розмір компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України з урахуванням того, що при звільненні позивачу не була виплачена вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку, який є значною сумою для такого працівника. Крім того, зазначена сума при розгляді справи спростована не була, оскільки належних доказів, які б спростовували розмір цих нарахувань, суду подано не було, як і доказів того, що позивач допустила зловживання своїм правом з метою отримання стягнення з колишнього роботодавця
у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку. При цьому той факт, що майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим, відповідачем не доведено.
Колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу посилання представника позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19), оскільки в зазначеній справі лише підтверджено можливість застосування статей 116, 117 КЗпП України до спорів про стягнення із роботодавця середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати.
З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили зібрані у справі докази, надали належну оцінку доказам та аргументам учасників справи, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права є необґрунтованими
і зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанцій.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.