Постанова суду № 205/3243/17 від 24.03.2021 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого...

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 205/3243/17-ц

провадження № 61-14763св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради,

відповідачі: виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи:приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Ялова Ольга Михайлівна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Яна Семенівна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Скосарєва Вікторія Вікторівна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Михайлович, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська,

представник третьої особи ОСОБА_5 - адвокат Порядков Віталій Борисович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Порядкова Віталія Борисовича, на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Лаченкової О. В., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Ялова О. М., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я. С., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Скосарєва В. В., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкін М. М., ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 23 вересня 1982 року ОСОБА_7 на сім`ю з однієї особи видано ордер на право зайняття жилого приміщення однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Розпорядженням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 25 квітня 1984 року вказаному будинку з будівельним номером присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_2 .

Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 травня 1996 року Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

16 червня 2015 року право власності ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі права власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Яловою О. М.

16 червня 2015 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Яловою О. М. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_6, та ОСОБА_2 .

Того самого дня, 16 червня 2015 року, право власності на вказану квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2

20червня 2015 рокунотаріально посвідчено договір, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 .

11 вересня 2015 року нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5

10травня 2016 року нотаріально посвідчено договір, за яким ОСОБА_5 продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_3 за 53 953,00 грн.

Позивач вважав, що з комунальної власності міста Дніпропетровська у власність ОСОБА_1 та інших осіб безпідставно вибула квартира АДРЕСА_3 допетровську, тому просив суд визнати недійсними свідоцтво про право власності на житло від 11 травня 1996 року, видане ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3, та договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений 16 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, витребувати квартиру від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року у задоволенні позову керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Дніпропетровської міської ради, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Дніпропетровської міської ради.

Виготовлений невстановленими особами правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на житло від 11 травня 1996 року є сфальсифікованим та містить недостовірні відомості щодо підстав набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру, оскільки за даними органу приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, квартира й до сьогодні має статус неприватизованої, перебуває на балансі комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району та на обслуговуванні у комунальному підприємстві "Житлово-експлуатаційне підприємство № 25" Дніпропетровської міської ради є власністю територіальної громади.

Звернувшись до суду з позовом у травні 2017 року в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради з вимогами про витребування майна, прокурор пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем ОСОБА_3, що є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 рокуапеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року скасовано.

Позов керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 11 травня 1996 року, видане на ім`я ОСОБА_1, про його право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3.

Визнано недійсним нотаріально посвідчений та укладений 16 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3.

Витребувано від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_3 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира АДРЕСА_3 перебувала у комунальній власності територіальної громади м. Дніпро, рішень щодо передачі її у приватну власність в порядку приватизації у передбаченому законом порядку компетентними органами не приймалося та свідоцтва про право власності на неї не видавалося.

З 23 вересня 1982 року єдиним наймачем квартири до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була лише ОСОБА_7, тому видане 11 травня 1996 року ОСОБА_1 від імені виконавчого комітету міської ради народних депутатів свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3, на підставі якого відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_1, відповідно до вимог частин першої, третьої статті 203, статті 215 ЦК України є недійсним. У зв`язку з цим є недійсним і укладений та нотаріально посвідчений 16 червня 2015 року від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, оскільки з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро вона вибула поза волею останньої і квартира на підставі вимог статті 388 ЦК України підлягає витребуванню від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Сам по собі факт смерті наймача - ОСОБА_7, не свідчив ні про вибуття квартири з комунальної власності територіальної громади, ні про порушення прав чи інтересів територіальної громади, ні про виникнення у неї права на судовий захист та звернення до суду, тому звернення прокурора до суду 25 травня 2017 року з цим позовом відбулося у межах передбаченого частиною першою статті 257 ЦК України трирічного строку, оскільки вперше стало відомо про наявність свідоцтва про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_3 від 11 травня 1996 року лише з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру на підставі цього свідоцтва - 16 червня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_5 - адвокат Порядков В. Б., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката Порядкова В. Б., на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року залишено без руху та надано строк для виконання вимог цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року клопотання представника ОСОБА_5 - адвоката Порядкова В. Б., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року.

Відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 205/3243/17 з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року справу за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Ялова О. М., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я. С., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Скосарєва В. В., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Царейкін М. М., ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_5 - адвоката Порядкова В. Б., мотивована тим, що суд не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку свідоцтва про право власності на житло від 11 травня 1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_1

ОСОБА_5 залучена до участі в справі в якості третьої особи, оскільки була передостаннім власником спірної квартири. Визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16 червня 2015 року первісного відчуження квартири порушує її права, оскільки правочини щодо цієї квартири, укладені в подальшому автоматично стають недійсними.

Судами не досліджено наявності підстав для здійснення судового захисту інтересів держави в особі уповноважених органів прокуратурою й обставин, які перешкоджають здійсненню захисту прав та інтересів позивачем особисто. Необгрунтованим є представництво прокурора в цілях захисту інтересів держави щодо комунально майна.

Крім того, розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно визначив початок перебігу строку позовної давності, про поновлення якого прокурор, навіть, не просив.

Інші учасники вправи в установленому ЦПК України порядку судові рішення не оскаржили.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 23 вересня 1982 року ОСОБА_7 на сім`ю з однієї особи видано ордер на право зайняття жилого приміщення однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а. с. 19, т. 1).

Розпорядженням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 25 квітня 1984 року вказаному будинку з будівельним номером присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_2, (а. с. 12, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла (а. с. 20, т. 1).

20червня 2015 рокунотаріально посвідчено договір, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 26, т. 1).

11 вересня 2015 року нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_5 (а. с. 27-28, т. 1).

10травня 2016 року нотаріально посвідчено договір, за яким ОСОБА_5 продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_3 за 53 953,00 грн (а. с. 29, т. 1).

Згідно з даними комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" станом на 31 грудня 2012 року відомості про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 відсутні (а. с. 31, т. 1).

За відомостями департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради як органу приватизації житлового фонду будинок АДРЕСА_2 є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Дніпро, а інформація щодо передачі квартири № 4 вказаного будинку у приватну власність громадянам відсутня (а. с. 64, 101, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_5 - адвоката Порядкова В. Б., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Частинами першою, п`ятою статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Згідно зі статтею 15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, прийняття рішень про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видача ордерів на жиле приміщення.

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Статтею 41 Конституції України та статті 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді і управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша - третя, п`ята статті 203 ЦК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_3 перебувала у комунальній власності територіальної громади м. Дніпро, рішень щодо передачі її у приватну власність у порядку приватизації у передбаченому законом порядку компетентними органами не приймалося та свідоцтв про право власності на неї не видавалося.

З 23 вересня 1982 року єдиним наймачем квартири була ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд, встановивши зазначені факти та обставини, дійшов правильного висновку, що видане 11 травня 1996 року ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 та договір купівлі-продажу цієї квартири від 16 червня 2015 року відповідно до вимог частин першої, третьої статті 203, статті 215 ЦК України є недійсними,оскільки ОСОБА_1 не мав права відчужувати зазначену квартиру, тому з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро вона вибула поза волею останньої.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) дійшла правового висновку про те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Судом установлено, що оскільки ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірну квартиру, то з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро вона вибула поза волею останньої й на підставі вимог статті 388 ЦК України підлягає витребуванню від ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постановах, на які посилалася особа, що подала касаційну скаргу, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Посилання касаційної скарги на пропуск прокурором строку позовної давностіне заслуговують на увагу, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Про наявність свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 від 11 травня 1996 року на ім`я ОСОБА_1 міській раді стало відомо лише після державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру 16 червня 2015 року, а позов пред`явлено до суду 25 травня 2017 року, тому відсутні підстави для застосування позовної давності.

Посилання касаційної скарги на те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку свідоцтва про право власності на житло від 11 травня 1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_1, є безпідставними, оскільки за даними органу приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, спірна квартира й до сьогодні має статус неприватизованої, перебуває на балансі комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району та на обслуговуванні у комунальному підприємстві "Житлово-експлуатаційне підприємство № 25" Дніпропетровської міської ради є власністю територіальної громади (а. с. 21, 101, 102, т. 1).

Доводи касаційної скарги щодо правомірності представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпропетровської міської ради в суді не заслуговують на увагу, оскільки, відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції встановив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 119-120 ЦПК України 2004 року. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави, суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав, без руху не залишив.

Встановлено, що необхідність звернення прокурора з позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, яка надала органам місцевого самоврядування повноваження щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідних територіальних громад у порядку та спосіб, передбаченими положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У цій частині (щодо повноважень представництва прокурора) судові рішення відповідають правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12- 194гс19) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 686/12328/18 (провадження № 61-13769 св 20).

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

................

Перейти до повного тексту