ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 817/1599/18
адміністративне провадження № К/9901/21270/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Тацій Л. В., Шарапи В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Друзенко Н. В. від 31.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Курильця А. Р., суддів: Заверухи О. Б., Мікули О. І. від 22.07.2020
у справі №817/1599/18
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Рівненський обласний військовий комісаріат,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Рівненського обласного військового комісаріату, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом № 102 від 29.09.2017, про відмову у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум позивачу; зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 (далі також - Порядок № 975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, як особі з інвалідністю III групи.
2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020, у задоволенні позову відмовлено.
3. 25.08.2020 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
4. Ухвалою Верховного Суду від 13.10.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
5. 23.01.2020 від відповідача надійшли письмові пояснення у справі, в яких просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити оскаржуване судове рішення без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач з червня 1992 року проходив військову службу у Збройних Силах України.
7. Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 09.03.2017 № 65 позивача звільнено з посади командира 3 окремого мотопіхотного батальйону 24 окремої механізованої бригади оперативного командування Захід у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок".
8. Наказом командира військової частини-польова пошта В0111 (по стройовій частині) від 25.04.2017 № 123 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
9. Під час проходження військової служби позивач неодноразово приймав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується довідкою Військової частини А1008 від 03.07.2017 № 824 та довідкою від 07.07.2017 № 17.
10. Довідкою Рівненської обласної МСЕК серія РВН № 988 від 23.01.2015 позивачу встановлено 25% втрати працездатності.
11. Відповідно до Довідки про обставини травми (поранення) від 14.12.2016 № 1342 позивач 13.08.2014 під час виконання обов`язків військової служби внаслідок артилерійського обстрілу одержав мінно-вибухову травму.
12. 23.06.2017 позивачу у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, встановлено ІІІ групу інвалідності з 12.06.2017, що підтверджується довідкою Рівненського обласного МСЕК серія АВ № 0749819.
13. 04.07.2017 позивач звернувся до третьої особи із заявою та відповідним пакетом документів про виплату одноразової допомоги у зв`язку з отриманням поранення під час виконання обов`язків військової служби. Комісаріатом заява та додані документи направлені до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
14. За результатами розгляду документів відповідач дійшов висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі також - Закон № 2011) та пункту 8 Порядку № 975, у разі зміни ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
15. Допомога у зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності позивачу виплачена в сумі 21315,00 грн.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
16. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем протиправно порушено його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку; оскаржуване рішення відповідача суперечить вимогам законодавства України та порушує права позивача. До 23.06.2017 інвалідність позивачу не встановлювалась і відповідно огляд з метою встановлення інвалідності 23.06.2017 проводився не повторний, а первинний, про що зазначено у довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0749819 від 23.06.2017. У 2014 році йому не було встановлено будь-якої групи інвалідності, а лише встановлено втрату працездатності на 25%, а у 2017 році не встановлено більшого відсотка втрати працездатності, натомість встановлено III групу інвалідності за результатами первинного огляду.
17. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що оспорюване рішення є таким, яке прийняте на підставах, в межах його повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому скасуванню не підлягає. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги стали імперативні положення частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та аналогічні їм положення пункту 8 Порядку №975. Зазначені положення передбачають можливість провести виплату одноразової грошової допомоги лише у разі зміни ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або групи інвалідності протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. У позивача зазначена зміна відбулась у понад дворічний термін: згідно з довідкою МСЕК №988 від 23.01.2015 встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, а з 23.06.2017 встановлено третю групу інвалідності згідно з довідкою МСЕК серія АВ №0749819 від 23.06.2017.
18. Третя особа заперечувала щодо задоволення позову, посилаючись на те, що Рівненський обласний військовий комісаріат здійснював лише оформлення документів від заявника, рішення за результатом розгляду вказаних документів не приймав.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
19. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Під час огляду МСЕК від 23.01.2015 ОСОБА_1 встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, та виплачено допомогу в сумі 21315,00 грн. Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку часткової втрати працездатності, передбаченим статтею 16 Закону № 2011-ХІІ. Позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Допомога у зв`язку з встановлення 25% втрати працездатності виплачена, а тому підстав для виплати одноразової грошової допомоги немає.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПИСЬМОВИХ ПОЯСНЕНЬ
20. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що судами не враховано, що пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975 не можуть бути застосованими до спірних правовідносин, оскільки до 23.06.2017 інвалідність позивачу не встановлювалась і відповідно огляд з метою встановлення інвалідності 23.06.2017 проводився не повторний, а первинний. У 2014 році йому не було встановлено будь-якої групи інвалідності, а лише встановлено втрату працездатності на 25%, а у 2017 році не встановлено більшого відсотка втрати працездатності, натомість встановлено III групу інвалідності за результатами первинного огляду.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
22. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
24. Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
25. Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
26. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
27. Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI).
28. Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
29. У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
30. Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
31. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: "Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців".
32. Ухвалюючи вказану постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
33. З огляду на наведене, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров?я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров?я.
34. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 зазначив наступне: "Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах".
35. Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 дійшов наступних висновків: встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
36. Оскільки з дня встановлення позивачеві 25% втрати працездатності (23.01.2015) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (12.06.2017) минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
37. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 року у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5688/18 та у справі №240/5765/18, у постанові Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
38. Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій, що позивач не має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном за наведеного вище правового регулювання та встановлених обставин у справі є правильними.
39. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
40. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
41. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
42. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
43. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
44. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд