ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 819/409/17
адміністративне провадження № К/9901/29473/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Берназюка Я.О.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Управління Держпраці у Тернопільській області
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 (суддя Подлісна І.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 (колегія у складі суддів Улицького В.З., Гулида Р.М., Кузьмича С.М.)
у справі №819/409/17
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Тернопільській області
про скасування постанови про накладення штрафу.
І. РУХ СПРАВИ
1. 13.03.2017 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Тернопільській області про скасування постанови про накладення штрафу від 10.02.2017 № ТЕ 16/19-16-037/026.
2. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.04.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, адміністративний позов задоволено.
3. До Вищого адміністративного суду України 10.07.2017 надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.04.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017. У касаційній скарзі скаржник просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2017 відкрито касаційне провадження. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу було передано до Верховного Суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до плану перевірок суб`єктів господарювання Управління Держпраці у Тернопільській області на 2017 рік, затвердженого Наказом Управління Держпраці у Тернопільській області №484 від 30.11.2016 у ФОП ОСОБА_1 заплановано проведення перевірки за видом діяльності технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів строком 2 дні та вказано, як місце проведення його господарської діяльності: АДРЕСА_1 .
6. Відповідно до вказаного плану перевірок Управлінням Держпраці у Тернопільській області видано наказ №09 від 06.01.2017 "Про перевірку ФОП ОСОБА_1 ", в якому затверджено склад комісії з проведення перевірки дотримання вимог законодавства з охорони праці, про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зобов`язано ОСОБА_2, як голову комісії з 23 по 24 січня 2017 року забезпечити проведення перевірки ФОП ОСОБА_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та документальне оформлення її результатів.
7. Як вбачається з повідомлення про проведення планової перевірки суб`єкта господарювання виробничих об`єктів Управління Держпраці у Тернопільській області № 3 від 10.01.2017 на ім`я позивача без зазначення адреси, перевірку буде проведено з 23 по 24.01.2017 у ФОП ОСОБА_1 . Вказане повідомлення зі слів представника відповідача було направлено позивачу простим листом за адресою його проживання, однак жодних доказів цього відповідачем суду не надано.
8. Разом з тим, з направлення на проведення перевірки виданого Управлінням Держпраці у Тернопільській області 10.01.2017 №3, виданого на підставі наказу №09 від 06.01.2017 "Про перевірку ФОП ОСОБА_1 ", вбачається, що перевірку позивача буде проведено за адресою АДРЕСА_1, як місце проведення його господарської діяльності.
9. Проте, як вбачається із змісту самого акта перевірки від 24.01.2017 № 19-16-037/026, як місце здійснення його діяльності вказано:
АДРЕСА_2 . З 23.01.2017 по 24.01.2017 працівником Управління Держпраці у Тернопільській області згідно з наказом №09 від 06.01.2017 та на підставі направлення №3 проведено планову перевірку з питань додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 . Перевірка проводилася у присутності ФОП ОСОБА_1 .
11. За результатами перевірки складено акт від 24.01.2017 № 19-16-037/026, у якому встановлено порушення позивачем частини першої ст. 106 КЗпП, а саме робота в надурочний час не оплачується у подвійному розмірі, оскільки згідно табеля обліку використання робочого часу за грудень 2016 року паркувальник ОСОБА_3 відпрацював у грудні зазначеного року 184 годин.
Однак виробничим календарем підприємств, установ та організацій області на 2016 рік було встановлено тривалість роботи у грудні 2016 року 176 годин, понаднормові години для паркувальника ОСОБА_3 у грудні зазначеного року складали - 8 години. Проте, у відомостях нарахування заробітної плати за грудень 2016 року, нарахування і оплата роботи в надурочний час не були проведені.
12. Повідомлення про розгляд справи від 02.02.2017 № 296/01-05-12.2/17 надіслано ФОП ОСОБА_1 за юридичною адресою: АДРЕСА_1 . Однак 03.03.2017 повідомлення повернулося в Управління Держпраці у Тернопільській області за закінченням строку зберігання, що підтверджується відповідним поштовим конвертом.
13. На підставі акта перевірки відповідач 10.02.2017 виніс постанову № ТЕ 16/19-16-037/026 про накладення до позивача штрафу в розмірі 32000 грн.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач порушив порядок проведення зазначеної перевірки, оскільки позивача не було повідомлено у строки, визначені ст. 5 Закону № 877-V, про початок проведення планового заходу, повідомлення про проведення перевірки, так і направлення на проведення перевірки датовані 2016 роком та не були вручені позивачу та акт проведення перевірки проведено на підставі неіснуючого наказу №089 від 06.01.2017, а тому зазначена перевірка проведена протиправно.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. У касаційній скарзі Відповідач наголошує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, зробленими без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
16. Зазначає, що не було порушено процедуру перевірки. Покликається на те, що повідомляв ФОП ОСОБА_1 про місце, час, дату розгляду справи за юридичною адресою здійснення діяльності: АДРЕСА_1, але 03.03.2017 повідомлення повернулося до Відповідача у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Отже, Позивача було проінформовано про розгляд справи згідно з чинним законодавством.
17. Відзив від Позивача не надходив.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, та дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
19. Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
20. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
21. Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
22. Згідно з п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до п. 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
23. Згідно з п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
24. Ключовим правовим питанням у справі є застосування п. 6 Порядку № 509, а саме зміст обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
25. Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
26. Насамперед, Суд звертає увагу на те, що штраф у розмірі 32000 грн., який було застосовано до позивача, є суттєвим. Така санкція співмірна з покараннями за злочини. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кримінального кодексу України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
27. Особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
28. Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
29. Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
30. Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
31. З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
32. Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
33. З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
34. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
35. Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.
36. Якщо особа з`явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п`ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною.
37. Аналогічні висновки висловлені у постанові від 12.06.2019 у справі №813/3415/18
38. Суди попередніх інстанцій встановили, що повідомлення про розгляд справи від 02.02.2017 № 296/01-05-12.2/17 надіслано ФОП ОСОБА_1 за юридичною адресою: АДРЕСА_1 . Однак 03.03.2017 повідомлення повернулося в Управління Держпраці у Тернопільській області за закінченням строку зберігання, що підтверджується відповідним поштовим конвертом.
39. Однак відповідач не надав доказів того, що для повідомлення позивача використовувалися інші види повідомлення.
40. Отже, Суд погоджується, що справу, на підставі якої винесено оскаржувану постанову, прийнято без належного повідомлення Позивача про дату, час та місце її розгляду, без присутності позивача, що є грубим порушенням п.п.6-8 Порядку № 509.
41. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Тернопільського міськрайонного суду від 15.03.2017 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 510 грн. зі стягненням в дохід держави. Підставою для прийняття судом цієї постанови стало те, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час не оплачувалась в подвійному розмірі.
42. Абз. 4 ч. 2 статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Штрафи, зазначені у частині другій вищезазначеної статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
43. Водночас, відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплати її не в повному обсязі передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.
44. Відповідно до частини першої статті 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
45. Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною першою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплати її не в повному обсязі.
46. Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною першою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.
47. Ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплата її не в повному обсязі.
48. Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини першої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплата її не в повному обсязі).
49. Суд зазначає, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною першою статті 41 КУпАП, очевидним є подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
50. Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).
51. Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплата її не в повному обсязі.
52. Застосовуючи ці підходи, Суд звертає увагу, що позивача уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Тернопільського міськрайонного суду від 15.03.2017.
53. Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією об`єднаної палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.12.2020 під час розгляду справи №260/1743/19 за схожих правовідносин.
54. Так, об`єднана палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:
- штрафи, передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;
- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.
55. Отже, колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанції та не вбачає підстав для їх скасування.
56. Враховуючи вищевикладені висновки, Суд не вбачає підстав для розгляду інших аргументів касаційної скарги.
57. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
58. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення рішень суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -