ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 640/9191/20
адміністративне провадження № К/9901/30988/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року (постановлену у складі судді Добрянської Я.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У квітня 2020 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі також - відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за вислугу років;
зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві згідно з нормами, встановленими законодавством України, зарахувати до спеціального страхового стажу, як працівнику сфери охорони здоров`я, період служби в Радянській Армії санітарного-інструктора дозиметриста військової частини 44746 у період з 10 квітня 1980 року по 13 травня 1982 року та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 119 677 гривень 8 копійок;
стягнути з відповідача грошову компенсацію завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 9000 гривень.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки позивач у справі помер, а спірні правовідносини не допускають правонаступництва, то наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
При цьому, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) про зупинення провадження у справі. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правові підстави для задоволення клопотання про зупинення провадження у цій справі до встановлення спадкоємця за законом та набуття процесуального правонаступництва у спорі, відсутні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, зі змісту якої вбачається, що позивач просить скасувати судові рішення щодо закриття провадження у справі та відмови у зупиненні провадження у цій справі.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що під час судового провадження його батько ОСОБА_1 помер, що встановлено свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 18 травня 2020 року, у зв`язку з чим ОСОБА_2 було подано клопотання про зупинення провадження у справі до встановлення спадкоємця за законом та набуття процесуального правонаступництва у спорі. Натомість, рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, у задоволені його клопотання відмовлено, провадження у справі закрито, що спричинило порушення його права на справедливий суд та доступ до правосуддя.
На підтвердження своїх доводів, скаржник зазначає, що в оскаржуваних ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року суди неправильно застосували норми процесуального права, зокрема положення пункту 1 частини першої статті 236 КАС України, що призвело до позбавлення його права на процесуальне правонаступництво.
Також скаржник звертає увагу на те, що питання процесуального правонаступництва у майнових спорах, з питань пенсій та грошової допомоги має місце і в практиці Верховного Суду, зокрема у справі № 711/1837/18, в якій судом касаційної інстанції за схожих обставин ухвалено рішення про зупинення провадження до встановлення правонаступника позивача по справі.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 17 листопада 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 4 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №640/9191/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 березня 2021 року.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
З доводів та вимог касаційної скарги вбачається, що скаржник оскаржую рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм процесуального права, а саме щодо відмови у задоволенні його заяви про зупинення провадження та закриття провадження у справі.
Так, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом були дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за вислугу років.
Згідно з доводами позовної заяви, суду першої інстанції підлягало вирішити питання щодо правомірності відмови відповідача у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, а отже - визначити, чи мав би право отримувати позивач вказану допомогу у відповідності до вимог чинного законодавства.
Разом з тим, у відповідності до свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 від 18 травня 2020 року, ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, до вирішення судом спору по суті.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова О.Є. щодо реєстрації спадкової справи №8/2020, зареєстрованим в реєстрі за №60631733.
14 липня 2020 року через канцелярію суду першої інстанції від ОСОБА_2 надійшло письмове клопотання про зупинення провадження у справі до отримання ним свідоцтва про право на спадщину. В обґрунтування вказаного клопотання заявник на смерть батька та зазначив, що за його заявою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. відкрита спадкова справа. У зв`язку з наведеним заявник просив зупинити провадження у справі, оскільки в разі задоволення позову його померлого батька, відповідачем має бути нарахована та сплачена неотримана грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за вислугу років, до дня смерті ОСОБА_1, а відтак він як спадкоємець матиме право на отримання грошової доплати.
Однак, як було зазначено вище, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовлено у зупиненні провадження і набутті процесуального правонаступництва та закрито провадження у справі у зв`язку зі смертю позивача.
Надаючи оцінку вказаним висновкам судів попередніх інстанцій, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальним правонаступництвом є заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в судочинстві участь останнього.
Крім того, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним правонаступництвом і передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після заміни сторони в матеріальних правовідносинах.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 223/793/17-ц.
Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.
Разом з тим, обставини даної справи вказують на те, що предметом спору є наявність права ОСОБА_1 на нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за вислугу років, яка на час смерті позивачу не призначалась і не сплачувалась, що і слугувало підставою для його звернення до суду із даним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що спір не вирішено, а тому право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за вислугу років померлий не набув.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій, що спірні правовідносини не допускають правонаступництво.
Зазначені у цій справі висновки суду узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме статей 1218, 1219, 1227 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема в ухвалах від 23 жовтня 2018 року у справі № 805/529/17-а, від 27 червня 2019 року у справі № 825/335/16, від 25 серпня 2020 року у справі № 820/2763/17 та постановах від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17, від 13 березня 2019 року у справі № 484/3648/16-а, від 20 грудня 2019 року у справі № 496/5894/15-а, від 29 квітня 2020 року у справі № 576/1388/17 та від 20 січня 2021 року у справі №240/5485/18, і колегія суддів не знайшла підстав для відступу від неї.
Згідно пункту 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
З огляду на те, що спірні відносини не допускають правонаступництва, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що правові підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у даній справі відповідно до пункту першого частини першої статті 238 КАС України відсутні, а провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку зі смертю позивача.
Суд касаційної інстанції вважає помилковими посилання скаржника на позицію Верховного Суду, викладену у справі №711/1837/18, в якій, на його думку, судом касаційної інстанції за схожих обставин ухвалено рішення про зупинення провадження до встановлення правонаступника позивача по справі, оскільки у вказаній справі рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов про призначення одноразової допомоги було задоволено, тобто позивач у тій справі набув майнове право за життя, а тому розглядаючи у вказаній справі касаційну скаргу МВС України на рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, суд касаційної інстанції зупинив провадження у справі до встановлення правонаступника позивача у справі.
У той час, як було зазначено вище, у справі №640/9191/20 спір за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії не було вирішено, тобто ОСОБА_1 за свого життя не набув права на призначення та виплати спірної грошової допомоги.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме статті пункту 1 частини першої статті 236 КАС України, а також незастосування висновку Верховного Суду, висловленого в ухвалі від 30 січня 2019 року у справі №711/1837/18, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.