Постанова суду № 369/752/15-ц від 26.03.2021 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Постанова

Іменем України

26 березня 2021 року

м. Київ

справа № 369/752/15-ц

провадження № 61-19075св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

відповідач - ОСОБА_1,

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року у складі судді Медвідь Н. О., рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сліпченка О. І., Іванової І. В. та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів попередніх інстанцій

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 18 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних коштів № ВL 3286. За умовами цього договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 170 000,00 дол. США зі сплатою 11,50 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення до 01 квітня 2028 року.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 строків повернення процентів за користування кредитом та виникненням заборгованості, ПАТ "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2010 року у справі № 2-3282/2009 позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за генеральним договором про надання кредитних коштів від 18 квітня 2008 року № ВІ_ 3286 та додатковою угодою № ВІ 3286/К-1 у розмірі 180 323,57 дол. США, що станом на 27 липня 2009 року еквівалентно 1 382 378,52 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 167 471,47 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 12 772,38 дол. США та підвищених відсотків у розмірі 79,72 дол. США.

У зв`язку з непогашенням ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та невиконанням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2010 року ПАТ "Універсал Банк" у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у вигляді нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за період з 27 липня 2009 року до 16 грудня 2014 року у розмірі 129 316,88 доларів США, що еквівалентно 2 039 832,13 грн.

У зв`язку з викладеним ПАТ "Універсал Банк" просило суд стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь відсотки за користування кредитними коштами за період з 27 липня 2009 року до 16 грудня 2014 року у розмірі 129 316,88 доларів США.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року у задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 рокуапеляційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року скасовано, позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за нарахованими відсотками за генеральним договором від 18 квітня 2008 року № ВL 3286 за період з 27 липня 2009 року до 16 грудня 2014 року у розмірі 129 316,88 дол. США, що еквівалентно 2 039 832,13 грн. У іншій частині вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У 2019 році особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 рокуапеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року закрито.

Ухвалу суду мотивовано тим, що при розгляді цієї справи судом не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_2, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила змінити мотивувальну частину заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року, зазначивши про застосування до спірних правовідносин вимог статті 1050 ЦК України, скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про необхідність закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

У процесі примусового виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 129 316,88 дол. США приватним виконавцем накладено арешт на домоволодіння на АДРЕСА_1, яке є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до статей 60, 61 СК України. Незалучення ОСОБА_2 до участі у справі у такому випадку є помилковим, оскільки суд вирішив питання про її права, зокрема право на майно, за рахунок якого може бути погашена указана кредитна заборгованість. При цьому апеляційний суд не досліджував докази для з`ясування того, на які саме потреби та в чиїх інтересах ОСОБА_1 отримав і використав кредит.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/752/15-ц.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у грудні 2019 року, представник АТ "Універсал Банк" (правонаступник ПАТ "Універсал Банк") адвокат Чорний О. В. заперечував проти доводів ОСОБА_2 та просив суд залишити її касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

18 квітня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних коштів № ВL 3286, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 170 000,00 дол. США зі сплатою 11,50 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення до 01 квітня 2028 року.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року у справі № 369/752/15-ц у задоволенні позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами за період з 27 липня 2009 року до 16 грудня 2014 року у розмірі 129 316,88 доларів США, що еквівалентно за курсом 2 039 832,13 грн, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року скасовано, позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З матеріалів справи № 369/752/15-ц вбачається, що 05 червня 2015 року ПАТ "Універсал Банк" отримало виконавчий лист для звернення судового рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року у справі № 369/752/15-ц до примусового виконання.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 10 листопада 1990 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення. Ці особи поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав та обов`язків.

Таким чином, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участь у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що в будь-якому випадку тягне для них негативні наслідки. При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання, які безпосередньо стосуються її прав, інтересів чи обов`язків, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки такої особи.

У такому випадку судове рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Вирішуючи питання про можливість ОСОБА_2 оскаржувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вказаними судовими рішеннями не вирішулось питання про права та обов`язки ОСОБА_2, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Зі змісту кредитного договору від 18 квітня 2008 року відомо, що його укладено між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 .

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 апеляційному суду пояснив, що сума позики у розмірі 170 000,00 дол. США за кредитним договором отримана саме чоловіком ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на його поточні потреби для ведення підприємницької діяльності. Зазначив, що позичальнику ОСОБА_1 відомо про ухвалене рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року ОСОБА_1 не оскаржував в касаційному порядку, вказане рішення звернуто до примусового виконання.

Крім того, указане судове рішення ухвалено унаслідок розгляду позову банку, пов`язаного з невиконанням рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2010 року у справі № 2-3282/2009 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" кредитної заборгованості у розмірі 180 323,57 дол. США, до складу якої, серед іншого, входить прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 167 471,47 дол. США.

При цьому питання про законність рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2010 року, яким саме і вирішено спір по суті кредитних правовідносин між сторонами кредитного договору від 18 квітня 2008 року № ВL 3286, ОСОБА_2 не порушено.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2010 року у справі № 2-3282/2009, яке набрало законної сили, фактично встановлено грошове зобов`язання ОСОБА_1 перед ПАТ "Універсал Банк", яке ОСОБА_1 не виконано. За таких обставин, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов`язання у такому випадку також стосується особи боржника ОСОБА_1 .

Тобто, зазначені у рішенні Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року висновки створюють права та обов`язки лише для сторін у справі: ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 .

Таким чином, стягнення заборгованості, яка є предметом розгляду у цій справі, не стосується ОСОБА_2 .

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що кредитні зобов`язання на підставі укладеного генерального договору про надання кредитних коштів від 18 квітня 2008 року № ВL 3286 виникли між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1, є обґрунтованим.

В основу змісту апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_2 щодо наявності підстав для оскарження рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року покладено доводи про те, що примусове виконанням вказаного судового рішення ставить під загрозу звернення стягнення на нерухоме майно, у тому числі на її частку в будинку на АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжю на праві спільної сумісної власності.

Такі доводи ОСОБА_2 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України та частини першої статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід, у першу чергу, спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Згідно зі статтею 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

ОСОБА_2 та її представник заперечили придбання будинку на АДРЕСА_1 за кредитні кошти, отримані за кредитним договором від 18 квітня 2008 року № ВL 3286.

Указаний будинок набутий у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2003 року, укладеного з ОСОБА_4 (а. с. 143).

Встановлено, що судового рішення, яким покладено обов`язок з виконання кредитного договору на ОСОБА_2 як дружину позичальника ОСОБА_1, не існує.

Таким чином, стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року може бути виконано шляхом звернення стягнення лише на особисте майно боржника ОСОБА_1 і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у процесі примусового виконання судового рішення, вирішуються судом у порядку статті 443 ЦПК України за поданням державного чи приватного виконавця.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що питання про права та обов`язки ОСОБА_2 при розгляді даної справи судом не вирішувались, а тому апеляційне провадження обґрунтовано закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 порушувала питання про зміну мотивувальної частини заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року та скасування рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Як було зазначено вище, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Оскільки за результатами касаційного розгляду справи Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що вирішення спору по суті у цій справі не стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_2, касаційне провадження в частині оскарження заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 12 травня 2015 року підлягає закриттю відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України.

Керуючись статтями 389, 396, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту