Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 219/12839/19
провадження № 61-17988св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 листопада
2020 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У листопаді 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що 10 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку
дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується її підписом у заяві.
Свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору, проте відповідач свої обов`язки за вказаним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 30 вересня 2019 року наявна заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 116 700,53 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі
1 872,37 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом -
106 894,80 грн; заборгованість за пенею та комісією - 1 900,00 грн, а також штрафи: 500,00 грн - (фіксована частина) та 5 533,36 грн - (процентна складова).
Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 116 700,53 грн.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 10 грудня 2012 року б/н, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 10 грудня 2012 року між нею та
ПАТ КБ "ПриватБанк" укладений кредитний договір б/н, за умовами якого банк зобов`язався видати їй кредит у розмірі 2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Станом на 10 лютого 2020 року банк вважає, що нею належним чином не виконуються умови цього договору у зв`язку з чим звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області із позовом про стягнення грошових коштів. Проте вказаний договір, на її думку, є недійсним та не може породжувати жодних прав та обов`язків для сторін, оскільки на час укладення цього кредитного договору ОСОБА_1 не досягла повноліття (на момент укладення договору їй було
17 років). Отже, кредитний договір б/н, укладений з ПАТ КБ "ПриватБанк" 10 грудня 2012 року у неповнолітньому віці, суперечить приписам частини другої статті 203
ЦК України. ОСОБА_1 вважає, що ефективним способом захисту її прав та законних інтересів, як позивача у справі, буде визнання кредитного договору
від 10 грудня 2012 року б/н недійсним з моменту підписання.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня
2020 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 10 грудня 2012 року б/н, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що позичальник уклала кредитний договір із ПАТ КБ "ПриватБанк" у віці 17 років без згоди батьків, маючи при цьому неповну цивільну дієздатність і не маючи права на укладення такого договору самостійно, тому вказаний кредитний договір не відповідає вимогам частини другої статті 203
ЦК України, а отже, має бути визнаний недійсним. Таким чином відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року скасовано. Позов
АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2012 року у сумі 1 872,37 грн, що складає тіло кредиту. У задоволенні інших позовних вимог
АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. У задоволенні зустрічного позову
ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких доказів, що її батьки не знали про укладення кредитного договору, чи знаючи про нього протягом одного місяця заявили претензії банку, тому відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним. Оскільки позичальник фактично отримала кредитні кошти у розмірі 1 872,37 грн, тому наявні підстави для стягнення з неї цієї суми.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду
від 18 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, застосовуючи висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 24 липня 2019 року у справі
№ 607/4359/15-ц (провадження № 61-29442св18), виходив з того, що правочин, який вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків вважається схваленим, якщо батьки дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензій другій стороні правочину, тобто схвалення правочину відбулося у формі мовчазної згоди батьків, проте такі висновки є помилковими, оскільки у цій справі таких обставин не встановлено.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначала, що на момент укладення кредитного договору не проживала разом з батьками, оскільки навчалася у м. Торезі Донецької області, отже, схвалення батьками укладення кредитного договору, відповідно до частини першої статті 221 ЦК України у цій справі, не відбулося. Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 12 квітня 2018 року у справі № 289/1996/16-ц (провадження № 61-7091св18),
від 23 вересня 2019 року у справі № 323/3801/16-2 (провадження № 61-32853св18).
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Статтею 413 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенням в силі з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
10 грудня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі
2 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Укладений між сторонами договір складається із заяви, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та тарифами банку.
Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а відповідач ОСОБА_1 всупереч договірним зобов`язанням, в установлені терміни не повернула належні грошові суми, внаслідок чого у неї станом на
30 вересня 2019 утворилась заборгованість у розмірі 116 700,53 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 872,37 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 106 894,80 грн, заборгованості за пенею та комісією -
1 900,00 грн, а також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: (фіксована частина) - 500,00 грн, (процентна складова) -
5 533,36 грн.
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 виданого 20 квітня 2011 року Артемівським МВ ГУМВС України в Донецькій області,
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Соледар Артемівської міськради Донецької області, та має зареєстроване місце проживання з 22 березня 1995 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив із того, що позичальник уклала кредитний договір із ПАТ КБ "ПриватБанк" у віці 17 років без згоди батьків, маючи при цьому неповну цивільну дієздатність і не маючи права на укладення такого договору самостійно, тому вказаний кредитний договір не відповідає вимогам частини другої статті 203 ЦК України, а отже, є недійсним. Таким чином відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, виходив із того, що позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких доказів, що її батьки не знали про укладення кредитного договору, чи знаючи про нього протягом одного місяця заявили претензії банку, тому відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним. Оскільки позичальник фактично отримала кредитні кошти у розмірі 1 872,37 грн, тому наявні підстави для стягнення цієї суми з позичальника.
Проте із вказаним висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина друга статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У частині першій статті 30 ЦК України зазначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх виконання.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (частина перша статті 34 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 32 ЦК України, фізична особа від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку).
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частина друга статті 32 ЦК України). Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.
За правилами частини першої статті 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому
статтею 221 цього Кодексу.
У частині другій статті 222 ЦК України зазначено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з статями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Отже, правочини, вчинені неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності, вважаються відповідно до статті 203 ЦК України неправомірними, а вчинення ними таких дій може слугувати підставою недійсності укладеного ними правочину (стаття 215 ЦК України).
З урахуванням наведеного, правочини, вчинені неповнолітньою особою, можуть бути визнані судом недійсними, тобто вони є оспорюваними.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.