Постанова
Іменем України
22 березня 2021 року
м. Київ
справа № 757/74404/17
провадження № 61-14920св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Горун Наталії Михайлівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") про визнання поруки припиненою.
На обґрунтування позову посилались на те, що 26 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", укладений договір поруки № 41/14/П14/07-СП, а також 11 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Кредитпромбанк" укладений аналогічний договір поруки № 41/14/П14.2/07-СП, згідно з пунктом 1.1 яких поручителі на добровільних засадах взяли на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 41/14/07-СП. Оскільки банк не узгодив з ними як з поручителями умов кредитного договору, які були змінені згідно з додатковими угодами, з якими банк їх не ознайомив, тому відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, є підстави для визнання поруки припиненою.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності, а також пропуску позивачами позовної давності.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на пропуск позовної давності як на підставу для відмови у позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2015 року у справі № 369/8260/14-ц, яке набрало законної сили, задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2007 року № 21/14/01-СП у розмірі 3 387 312,49 грн. Поручителі ОСОБА_1, ОСОБА_2 були обізнані про розгляд зазначеної справи та ухвалене судове рішення і мали об`єктивну можливість порушувати перед судом питання про припинення поруки у зв`язку зі збільшенням відповідальності без їхньої згоди. Оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до боржника та поручителів, якими є позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2, то правові підстави для визнання поруки припиненою із застосуванням положень частини першої статті 559 ЦК України відсутні. Порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі з поручителів, кредитної заборгованості, зважаючи на те, що обов`язок поручителів відповідати за зобов`язаннями боржника перед кредитором у цьому випадку виник на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, а не лише на підставі договорів поруки. Крім того, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та недоведеність позову, проте посилання суду на ще одну підставу для відмови у позові - сплив позивачами позовної давності є помилковим, оскільки сплив позовної давності може бути підставою для відмови у позові лише у разі обґрунтованості вимог позивачів та наявності підстав для їх задоволення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників
У серпні 2019 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 - адвокат Горун Н. М. звернулася до Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2015 року ухвалене без перевірки та дослідження дійсності договорів поруки. Суди не дослідили чи відбулось збільшення зобов`язання позичальника за кредитним договором без згоди поручителів, які призвели і до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Тому наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не позбавляє поручителів права на звернення до суду з позовом про визнання поруки припиненою і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
У вересні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ПАТ "Дельта Банк" просило касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 26 квітня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 41/14/07-СП, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 120 000 дол. США з терміном остаточного погашення до 26 квітня 2015 року ( а. с. 8-10).
11 липня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, згідно з якою збільшена сума кредиту на 30 000 дол. США та встановлена у розмірі 150 000 дол. США (а. с. 11).
11 жовтня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 2 до кредитного договору, згідно з якою збільшена сума кредиту на 48 000 дол. США та встановлена у розмірі 198 000 дол. США (а. с. 12).
07 жовтня 2008 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 3 до кредитного договору, згідно з якою збільшена відсоткова ставка за кредитом до 15,83 % річних у доларах США (а. с. 13).
26 квітня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 41/14/П14/07-СП (а. с. 14-15), за умовами якого він зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 26 квітня 2007 року № 41/14/07-СП.
11 липня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до договору поруки, згідно з умовами якої поручитель ознайомлений зі зміненими умовами кредитного договору, у тому числі із сумою кредиту, яка збільшена до 150 000 дол. США (а. с. 16).
11 жовтня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 2 до договору поруки, згідно з умовами якої поручитель ознайомлений із зміненими умовами кредитного договору, у тому числі із сумою кредиту, яка збільшена до 198 000 дол. США (а. с. 17).
11 липня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 41/14/П14.2/07-СП (а. с. 18-19), за умовами якого він зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за кредитним договором від 26 квітня 2007 року № 41/14/07-СП і додатковою угодою № 1 до цього договору від 10 липня 2007 року.
26 червня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Кредитпромбанк" передає (відступає), а ПАТ "Дельта Банк" купує та приймає права вимоги за кредитними договорами, а також за договорами забезпечення (а. с. 20-22).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2015 року, яке набрало законної сили, позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2007 року № 21/14/01-СП у розмірі 3 387 312,49 грн (а. с. 26-30).
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договорів поруки та додаткових угод до них) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.
Наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, зазначили, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2015 року, яке набрало законної сили, позов банку задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 387 312,49 грн. Крім того, з долучених до відзиву на апеляційну скаргу банком копій письмових доказів вбачається, що поручителі ОСОБА_1, ОСОБА_2 були обізнані про розгляд цієї справи та ухвалене у ній судом рішення, мали об`єктивну можливість порушувати перед судом питання про припинення поруки у зв`язку із збільшенням відповідальності без їхньої згоди.
Верховний Суд зазначає, щонеобхідною умовою задоволення позову є наявність спору. Зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач має довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов`язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі.
Водночас позивачі не довели, а суди не встановили, що відповідач вважає наявними будь-які свої права, крім тих, за захистом яких у серпні 2014 року звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості до ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, відповідачі мали захищати свої інтереси під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу.
У цій справі позивачі не довели наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивачів вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судове рішення, прийняте в іншій справі № 369/8262/14-ц, що є неприйнятним.