Постанова
Іменем України
15 березня 2021 року
м. Київ
справа № 379/756/19
провадження № 61-4296св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Таращанського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року у складі судді Зінкіна В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України звернувся до суду з позовом, просивши стягнути з ОСОБА_1 в порядку регресу матеріальну шкоду в сумі 16 129,66 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 2016 року у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марки "Chevrolet Aveo", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки "Hyundai Sonata", державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, який на той час перебував на військовій службі за контрактом у позивача. Вказана ДТП сталась з вини ОСОБА_1, що було встановлено постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року стягнуто з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок зазначеної ДТП в сумі 15 578,46 грн Оскільки відповідна ДТП сталась з вини ОСОБА_1, позивач просив стягнути з нього заподіяну шкоду в порядку регресу у сумі 16 129,66 грн, яка складається з вартості відновлювального ремонту та суми судового збору в розмірі 606,32 грн, який був сплачений за подачу апеляційної скарги на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні позову Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріальна шкода має бути стягнута не з ОСОБА_1, який на час вчинення ДТП був військовослужбовцем, а з ПрАТ "Страхова компанія "Нова", з якою позивач уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 27 березня 2015 року № 307, поліс АІ/7755621.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України задоволено частково: рішення Таращанського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року скасовано, а провадження в справі за позовом Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу закрито; роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з державної служби. При цьому, суд також вказував на подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року № 11-892апп18, від 12 грудня 2018 року № 14-481цс18, від 13 лютого 2019 року № 14-524цс18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року, не погодившись із рішенням Таращанського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року та постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, позивач надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Таращанського районного суду Київської області від 22 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції необґрунтовано ухвалено рішення про відмову в позові з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, обґрунтовуючи необхідність відступу від цих висновків, оскільки між сторонами наявні інші спірні правовідносини (підстава касаційного оскарження - пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Разом із цим, на думку заявника, апеляційний суд також безпідставно скасував рішення районного суду та закрив провадження у справі, помилково зазначивши, що даний спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки на час звернення до суду із цим позовом відповідач не був військовослужбовцем, а тому такий спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства. При цьому, позивач вказував на відсутність відповідних судових рішень суду касаційної інстанції щодо таких спірних правовідносин (підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи (відповідача) до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до наказу першого заступника міністра оборони України № 54-ПМ від 31 серпня 2012 року ОСОБА_1 було призначено на посаду командира автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної колони і згідно наказу начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України № 11 від 25 вересня 2012 року він приступив до виконання службових обов`язків.
09 березня 2016 року у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марки "Chevrolet Aveo", державний номерний знак НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_2 та автомобіля марки "Hyundai Sonata", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1,
Відповідна ДТП сталась з вини ОСОБА_1, що було встановлено постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року, яке набрало законної сили стягнуто з Центра забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду, завдану внаслідок зазначеної ДТП у розмірі 15 578,46 грн (яка складається із суми вартості відновлюваного ремонту та вартості товарознавчого дослідження).
Згідно наказу начальника Центра забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України № 162 від 02 червня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється, в тому числі, на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до наказа першого заступника міністра оборони України № 54-ПМ від 31 серпня 2012 ОСОБА_1 було призначено на посаду командира автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної колони і згідно наказу начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України № 11 від 25 вересня 2012 року він приступив до виконання службових обов`язків.
Згідно із наказом начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України № 162 від 02 червня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений у запас.
Спір між сторонами цієї справи виник з приводу проходження відповідачем військової служби за контрактом на посаді командира автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної колони у Центрі забезпечення службової діяльності Міністерства оброни та Генерального штабу Збройних Сил України, під час якої ОСОБА_1 визнано винним у ДТП, яка сталася 09 березня 2016 року. ВинаОСОБА_1 у вчиненні ДТП встановлена постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року, яке набрало законної сили, стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 15 578,46 грн (яка складається із суми вартості відновлюваного ремонту та вартості товарознавчого дослідження).
Оскільки вищезазначена ДТП сталась з вини ОСОБА_1, позивач звернувся до суду із цим позовом, просивши стягнути з відповідача як з винної особи заподіяну шкоду в порядку регресу в сумі 16 129,66 грн (яка складається із вартості відновлювального ремонту та суми судового збору за подання апеляційної скарги у справі).
Відповідач на час ДТП проходив військову службу за контрактом та скоїв ДТП під час виконання службових обов`язків. Відносини між ним та позивачем щодо проходження військової служби врегульовані Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу".
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаний із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
Таким чином, відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оброни та Генерального штабу Збройних Сил України у зв`язку з відшкодуванням шкоди внаслідок ДТП у період здійснення ним повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій військовослужбовця.
Питання щодо матеріальної відповідальності військовослужбовців станом на час виникнення спірних правовідносин (09 березня 2016 року) були врегульовані Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке затверджено постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23 червня 1995 року (втратило чинність на підставі Закону № 160-IX від 03 жовтня 2019 року, далі - Положення).
Відповідно до пункту 10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 2 Положення військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.
У пункті 3 Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
У пунктах 10-12 Положення передбачені підстави обмеженої матеріальної відповідальності, а підстави повної та підвищеної матеріальної відповідальності - у пунктах 13-15 Положення.
У разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди (пункт 31 Положення).
У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Отже, цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 05 грудня 2018 року № 11-892апп18, від 12 грудня 2018 року № 14-481цс18 та від 13 лютого 2019 року № 14-524цс18.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки відповідний спір має бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.
Верховний суд не може прийняти до уваги доводи касаційної скарги в частині неправомірності рішення суду першої інстанції, оскільки вони стосуються необхідності встановлення обґрунтованості/необґрунтованості вирішення цього спору по суті позовних вимог, що не може бути здійснено в рамках даного касаційного перегляду цієї справи, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом із цим, як зазначено вище, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною, що відповідно свідчить, про правомірність скасування рішення районного суду апеляційним судом у цій справі, та вказує на відсутність правових підстав для його перегляду по суті в касаційному порядку.
Суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправомірності висновку апеляційного суду щодо необхідності розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства у зв`язку із неперебуванням на час подачі позову відповідачем на військовій службі, оскільки в даному випадку спірні правовідносини виникли під час проходження ОСОБА_1 публічної служби, а тому в силу статті 19 КАС України відповідний спір слід розглядати згідно правил адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги щодо незаконності постанови апеляційного суду також є необґрунтованими, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.