Постанова
Іменем України
22 березня 2021 року
м. Київ
справа № 335/9677/18
провадження № 61-19171св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного
банку "ПриватБанк" на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 14 травня 2019 року в складі судді Макарова В. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 22 вересня 2011 року між сторонами укладено договір у вигляді заяви-анкети про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 1 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі, який встановлений умовами та правилами надання банківських послуг, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом
з умовами та правилами надання банківських послуг складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом на заяві. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за вказаним вище правочином.
ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 травня
2018 року утворилась заборгованість у розмірі 110 06,36 грн, яка складається з 5 375,49 грн - заборгованість за кредитом та 104 693,87 грн - заборгованості зі сплати відсотків за користуванням кредитом за період
з 22 вересня 2011 року до 30 жовтня 2017 року.
На підставі викладеного, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 22 вересня 2011 року в розмірі 110 069,36 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя
від 14 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що між сторонами досягнуто згоди щодо виду договору та істотних умов такого правочину, а також надання кредиту на підставі анкети-заяви від 22 вересня 2011 року.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі
5 375,49 грн, ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 375,49 грн.
В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій,
у розмірі 215,13 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що фактично отримані
та використані позичальником кошти в добровільному порядку
АТ КБ "ПриватБанк" не повернуто. ОСОБА_1 отримала у банку кошти
у вигляді тіла кредиту. Банк збільшував відповідачу кредитний ліміт, остання проти цього не заперечувала.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо розміру та порядку сплати процентів за користування ним. Підписання однієї анкети-заявки не може свідчити про погодження відповідача на конкретні умови кредитування. Докази, які б вказували на те, що саме надані позивачем умови та правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови були узгоджені між сторонами правочину, в матеріалах справи відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови
у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується до касаційного суду, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не
є предметом касаційного перегляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк надав достатньо доказів на підтвердження отримання і користування ОСОБА_1 грошовими коштами та існування між сторонами кредитних правовідносин, зокрема підписану відповідачем анкету-заяву, виписку по рахунку та розрахунок заборгованості.
ОСОБА_1 погодилась з тим, що підписана нею анкета-заява разом з умовами та правилами складає між ним і банком договір. На підставі анкети-заяви відповідач отримала кредитну картку, якою регулярно користувалася, знімала кошти через термінали самообслуговування, здійснювала інші операції, у тому числі погашала кредит. Суди не перевірили належним чином розрахунок заборгованості та не спростували доводи позивача про те, що позичальник частково сплачував заборгованість, отже, вона визнала свої зобов`язання за кредитним договором. Саме по собі посилання відповідача на не ознайомлення з умовами та правилами не свідчить про відсутність між сторонами правовідносин за договором.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направила.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк" 29 жовтня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що згідно з анкетою-заявою про приєднання до
умов і правил надання банківських послуг в Публічному акціонерному товаристві комерційному банку "ПриватБанк", назву якого змінено на
АТ КБ "ПриватБанк", яка заповнена ОСОБА_1 22 вересня 2011 року, остання скріпила особистим підписом згоду, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, які викладені на сайті позивача, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 31 травня 2018 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 069,36 грн, з яких: 5 375,49 грн - тіло кредиту та 104 693,87 грн - загальний залишок заборгованості зі сплати відсотків за період з 22 вересня 2011 року по 30 жовтня 2017 року.
ОСОБА_1 не заперечувала обставини отримання нею кредитних коштів у розмірі 5 375,49 грн, тому визнала позовні вимоги в цій частині.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (в даному випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та
в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами
в самому договорі).
У заяві позичальника від 22 вересня 2011 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір
і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 вересня 2011 року, посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку як невід`ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг
з тарифів та витяг з умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася
з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з вимогами процесуального права доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім.
Аналогічна правова позиція викладена а постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що підстави для задоволення вимоги про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 22 вересня 2011 року до 30 жовтня
2017 року відсутні.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що необхідність сплати позичальником процентів за користування кредитом передбачено нормами права, тому позовні вимоги, які підтверджені матеріалами справи, необхідно задовольнити повністю, оскільки вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на
106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах
і незаконні умови кредитування продавцями.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, оскільки витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг, які містяться у матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 вересня
2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог
статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень у зазначеній частині без змін.