ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2021 року
м. Київ
справа № 820/1993/17
адміністративне провадження № К/9901/34738/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачук А.І.
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року (головуючий суддя - Мороко А.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (колегія суддів: Перцова Т.С., Жигилій С.П., Дюкарєва С.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області листом від 05 травня 2017 року №М-10982/0/6-9977/0/21-17 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та надання її у власність; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути її заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами с. Василівка Друга на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та надання її у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у затвердженні проекту землеустрою ґрунтується на помилкових висновках відповідача щодо анулювання кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника, який був розробником документації із землеустрою.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, позов задоволено.
Не погодившись з указаним судовим рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди дійшли помилкових висновків щодо неправомірності дій відповідача, так як останній діяв у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, скаржник вказував, що суди, зобов`язавши його до вчинення певних дій, втрутились у дискреційні повноваження органу.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,86 га, із земель запасу, що розташована за межами с.Василівка Друга на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, та надання її у власність.
Листом від 05 травня 2017 року № М-10982/0/6-9977/0/21-17 ГУ Держгеокадастру у Харківській області відмовило позивачці у затвердженні наданого нею проекту землеустрою в тому вигляді, в якому він був наданий.
Так, відповідачем зазначено, що надана документація із землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає доопрацюванню, а саме : позивачці слід представити матеріали геодезичних вишукувань відповідно до вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України № 56 від 09.04.1998 року, зареєстрованого в Мінюсті 23.06.1998 р. № 393/2833. Також, з посиланням на п.4.4.16 вказаної Інструкції, відповідач вказав на необхідність представити опис GPS-устаткування та підтвердження реєстрації його згідно з вимогами Постанови КМУ від 13.07.1998 р. № 1075 "Про Порядок використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок". З вказівкою на ч.13 ст.66, ч.2 ст.26, ч.8 ст.68 Закону України "Про землеустрій" зазначив про необхідність уточнення відповідної інформації про розробника документації із землеустрою.
Крім того, відповідачем вказано на те, що кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 000459 від 18 січня 2013 року анульовано, а тому, відповідно до ст.68 Закону України "Про землеустрій" складення документації із землеустрою особою, яку позбавлено вказаного сертифіката, заборонено, а складена нею документація із землеустрою є недійсною.
У зв`язку з викладеним вище, з метою виправлення зазначених невідповідностей, позивачу запропоновано звернутися до розробника документації із землеустрою.
Також, відповідачем у вказаному листі повідомлено позивача, що у витязі з Державного земельного кадастру, доданому до заяви ОСОБА_1, не обґрунтовано визначення виду використання та цільового призначення сформованої земельної ділянки, враховуючи вимоги ст.21 Закону України "Про землеустрій", у зв`язку з чим рекомендовано позивачеві звернутися до державного кадастрового реєстратора, який здійснив реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Не погодившись з відмовою відповідача у затвердженні проекту землеустрою, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем протиправно відмовлено позивачеві у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Дослідивши спірні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).
Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).
Згідно з положеннями частин дев`ятої-десятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а у разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є завершальною стадією процедури відведення земельної ділянки. При цьому, стаття 123 Земельного кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зокрема, його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тобто, поданий проект за змістом, формою має відповідати вимогам законів та інших нормативно-правових актів.
Аналогічна позиція вже висловлювалась Верховним Судом у справі №820/5348/17 від 19 червня 2018 року.
З метою отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про затвердження проекту землеустрою.
Однак, під час опрацювання відповідачем заяви встановлено, що надана документація із землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає доопрацюванню з метою усунення низки недоліків.
Так, щодо вимоги відповідача про надання матеріалів геодезичних вишукувань відповідно до вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98) та опису GPS-устаткування та підтвердження його реєстрації, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що органам виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, при вирішенні питання при погодженні проекту землеустрою заборонено вимагати, зокрема, надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій", а також проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
У свою чергу, відповідно до ст.50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва III-V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Отже, вказаною нормою не передбачено імперативного обов`язку або застереження щодо надання для затвердження проекту землеустрою матеріалів геодезичних вишукувань саме відповідно до вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500, затвердженої наказом ГУ геодезії, картографії та кадастру при КМУ № 56 від 09.04.1998 року (далі по тексту - Інструкція № 56), а також опису GPS-устаткування та підтвердження його реєстрації згідно з вимогами Постанови КМУ від 13.07.1998 № 1075.
При цьому, відповідач не зазначив, у чому саме полягає невідповідність матеріалів геодезичних вишукувань, які наявні у наданому позивачкою проекті землеустрою, вимогам вказаної Інструкції.
Крім того, Закон України "Про землеустрій" та Земельний кодекс України набрали чинності пізніше (08.07.2003 та 01.01.2002 відповідно), ніж Інструкція, затверджена наказом ГУ геодезії, картографії та кадастру при КМУ № 56 від 09.04.1998 року, а тому невідповідність матеріалів геодезичних вишукувань або опису GPS-устаткування вказаній Інструкції не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
Так, положеннями ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України вказано, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Відтак, вимога про надання матеріалів геодезичних вишукувань відповідно до вимог Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98) та опису GPS-устаткування та підтвердження його реєстрації є необґрунтованою і не може слугувати підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою з огляду на викладене вище.
Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постанові №820/3013/17 від 14 серпня 2018 року.
Щодо доводів відповідача про відсутність обґрунтування визначення виду використання та цільового призначення сформованої земельної ділянки у наданому позивачкою витязі з Державного земельного кадастру, колегія суддів зазначає наступне.
Так, судом апеляційної інстанції установлено, що у матеріалах проекту благоустрою, відповідно до вимог ст.50 Закону України "Про землеустрій", наявна довідка № 575 від 08.02.2012 року про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення між власниками і користувачами (за даними форми 6-зем), у якій зазначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.
При цьому вірним є твердження про те, що наявність такого документу, як витяг з Державного земельного кадастру, у складі проекту землеустрою не передбачена.
Щодо посилань відповідача в обґрунтування відмови у затвердженні проекту на ст.21 Закону України "Про Державний земельний кадастр", колегія суддів апеляційного суду вірно зазначила, що цією нормою урегульовано підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру, а не вимоги щодо витягу з Державного земельного кадастру або довідки, яка надається для затвердження проекту землеустрою.
Так, відповідно до п. "б" частини 2 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони); на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення.
Враховуючи, що проект землеустрою не є затвердженим, а дані щодо цільового призначення, зокрема, виду використання земельної ділянки, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, вимога відповідача про надання витягу з Державного земельного кадастру є безпідставною.
Щодо анулювання кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника, який здійснював розроблення проекту землеустрою земельної ділянки для ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про землеустрій" розробниками документації із землеустрою є, зокрема, юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Згідно з нормами, закріпленими у статті 68 Закону України "Про землеустрій" складення документації із землеустрою особою, яка не отримала кваліфікаційного сертифіката, яку позбавлено кваліфікаційного сертифіката або дія кваліфікаційного сертифіката якої зупинена, забороняється. Документація із землеустрою та технічна документація з оцінки земель, яка була підписана такою особою, є недійсною.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної форми власності ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області розроблено у 2013 році приватним підприємством "Азимут-Н".
У пояснювальній записці до проекту землеустрою зазначено, що ПП "Азимут-Н" володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та має у своєму складі двох сертифікованих інженерів-землевпорядників: ОСОБА_2, сертифікат № 000432 від 03.01.2013 та ОСОБА_3, сертифікат № 000459 від 18.01.2013, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою та зареєстровані в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників.
Відділом Держземагентства у Барвінківському районі Харківської області висновком № 1-196(ф) від 03.08.2015 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної форми власності ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Гусарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Термін дії висновку - 3 роки.
Так, головне управління Держгеокадастру у Харківській області при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 встановило, що відповідно до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників наказом Держгеокадастру від 11.11.2016 р. № 304 анульовано кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 000459 від 18.01.2013 ОСОБА_3 .
Колегія суддів вважає посилання відповідача на анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_3 необґрунтованими та безпідставними, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 розроблено у 2013 році та погоджено 03.08.2015, у той час як кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 000459 від 18.01.2013 ОСОБА_3 анульовано вже 11.11.2016, тобто після розроблення та погодження проекту землеустрою.
Доказів того, що на час розроблення проекту землеустрою "Азимут-Н" не мало в своєму штаті двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, відповідачем до суду не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою доводи відповідача про анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції та апеляційної інстанції про протиправність відмови відповідача ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою з підстави анулювання наказом Держгеокадастру від 11 листопада 2016 року № 304 кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_3 № 000459 від 18 січня 2013 року.
Крім того, анулювання кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника не тягне за собою наслідків у виді скасування прийнятих ним раніше рішень.
Стосовно посилань в касаційній скарзі на втручання судів в дискреційні повноваження відповідача колегія суддів звертає увагу на наступне.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у справі №805/4508/16-а Верховний Суд зазначав, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus) заява № 32181/04; пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria) заява № 38780/02).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що спірне рішення відповідача можна розцінювати як відмову, так як очікуваного позитивного результату, за наслідками розгляду поданих документів ОСОБА_1, не отримала.
З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позову є вірним та вмотивованим.
Не дають підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій також інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи відповідача, позаяк вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів судів.
Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст.ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -