ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 921/580/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С.К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 (суддя Стадник М.С.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 (Якімець Г.Г. головуючий, судді Бойко С.М., Матущак О.І.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго"
про стягнення 5 324 177,73 грн,
(У судове засідання з`явився представник позивача - Лисенко В.О.)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" про стягнення 5 324 177,73 грн, у тому числі: 3 993 283,57 грн - основний борг, 498 897,55 грн - пеня, 175 762,15 грн - 3% річних та 656 234,46 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу від 27.10.2016 у справі № 3911/1617-БО-30, внаслідок несвоєчасної оплати отриманого природного газу. У зв`язку із простроченням сплати основного боргу, позивачем також заявлено до стягнення пеня, 3 % річних та інфляційні втрати.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 27.10.2016 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу №3911/1617-БО-30, відповідно до умов якого, а саме: пункту 1.1 постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник передає споживачу 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 1752 тис. куб. м.
Відповідно до пунктом 3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).
У пункті 6.2 Договору сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 договору в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, -у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості за наявності заборгованості у споживача за договором.
Згідно з пунктом 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У пункті 10.3 Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Відповідно до пункту 12.1 Договору останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Сторонами також укладено додаткові угоди до договору постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27.10.2016, а саме: від 31.10.2016 №1, від 22.11.2016 №2, від 30.12.2016 №3, від 23.01.2017 №4, від 10.02.2017 №5, від 31.03.2017 №6.
На виконання умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 №3911/1617-БО-30 позивач протягом жовтня 2016 року - лютого 2017 року поставив відповідачу природний газ об`ємом 2 459,462 тис. куб. м. на загальну суму 16 925 586,52 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме:
- від 31.10.2016 на суму 1 124 846,94 грн.;
- від 30.11.2016 на суму 3 369 153,34 грн.
- від 31.12.2016 на суму 4 955 480,85 грн.
- від 31.01.2017 на суму 4 397 367,88 грн.
- від 28.02.2017 на суму 3 078 737,51 грн.
Із копій зазначених актів наявних у матеріалах справи убачається, що вони підписані повноважними представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб - сторін договору.
Оскільки відповідачем не виконано повністю обов`язку щодо оплати поставленого газу у визначені договором строки у сумі 3 993 283,57 грн, що не заперечувалося відповідачем, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з цим позовом.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 у справі № 921/580/19 позов задоволено частково. Стягнуто 3 993 283,57 грн - основного боргу, 49 889,76 грн - пені, 175 762,15 грн - 3% річних та 641 913,45 грн - інфляційних втрат. Відмовлено у стягненні 14 321,01 грн - інфляційних втрат та 449 007,79 грн - пені.
Рішення суду мотивоване тим, що основний борг за договором постачання природного газу від 27.10.2016 № 3911/1617-БО-30 є обґрунтованим, а вимога про стягнення вказаної суми такою, що підлягає задоволенню. Щодо 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у інформаційному листі ВГСУ №01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, відповідно до яких, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Розрахунки судом перевірено за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга". Щодо пені, суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача та, враховуючи положення частини 1 статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зменшив її на 90 %, зазначивши, що доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов`язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 №921/580/19 рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 скасовано в частині зменшення розміру пені на 90% .Прийнято у цій частині нове рішення, яким зменшено розмір пені на 50 %.
Пункти 2, 3 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: " 2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" (46016, м. Тернопіль, вул. Київська, буд. 3а, ідентифікаційний код - 03353590) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код - 20077720) 3 993 283 (три мільйони дев`ятсот дев`яносто три тисячі двісті вісімдесят три) грн. 57 коп. основного боргу, 249 448 (двісті сорок дев`ять тисяч чотириста сорок вісім) грн. 78 коп. пені, 175 762 (сто сімдесят п`ять тисяч сімсот шістдесят два) грн. 15 коп. три проценти річних, 641 913 (шістсот сорок одна тисяча дев`ятсот тринадцять) грн. 45 коп. інфляційних втрат та 79 647 (сімдесят дев`ять тисяч шістсот сорок сім) грн. 85 коп. судового збору. 3. У частині стягнення 14 321,01 грн. інфляційних втрат та 249 448,77 грн. пені - відмовити.".
У іншій частині рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 у справі № 921/580/19 залишено без змін.
Апеляційний господарський суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції вказав на те, що зменшення судом першої інстанції розміру пені на 90% не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін. Крім того, суд не взяв до уваги доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, що окрім стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, предметом позову у цій справі є також і стягнення основного боргу, який виник зі спірного договору за період 2016-2017 роки та який не був сплачений відповідачем у добровільному порядку. Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, суд повинен взяти до уваги інтереси обох сторін, в тому числі, проте не лише, майновий (фінансовий) стан, а й інші обставини, які пов`язані з невиконанням відповідачем свого обов`язку, зокрема, і наслідки, що настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов`язань, а також поведінку боржника. Враховуючи викладене, взявши до уваги доводи обох сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50 %.
Крім того, апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат, погодився з висновком місцевого господарського суду про помилковий розрахунок позивачем інфляційних втрат, а тому у частині стягнення 14 321,01 грн - інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено. Водночас суд апеляційної інстанції відхилив посилання скаржника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, оскільки такі не існували станом на час прийняття оскаржуваного рішення 11.02.2020 та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі №921/580/19 скасувати в частині відмови у стягненні пені у сумі 249 448,78 грн та 14 321 грн інфляційних втрат та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки його доводам щодо відсутності підстав для зменшення пені і не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо застосування приписів статей 223 ГК України та 551 ЦК України.
Також заявник зауважує, що суди безпідставно вказали на помилковість обрахування розміру інфляційних втрат, оскільки їх нарахування за наступний період обґрунтовано збільшенням суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, що відповідає правовому висновку викладеному у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19. Подібні висновки також викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 913/63/18, від 23.10. 2018 у справі № 913/70/18,
5. Позиція Верховного Суду
5.1.Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.02.2021, касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України"у справі № 921/580/19 передано для розгляду колегії суддів Волковицька Н.О. - головуючий, судді Могил С.К., Уркевич В.Ю. У зв`язку із відпусткою судді Уркевича В.Ю., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 22.03.2021 для розгляду справи визначено колегію суддів: Волковицька Н.О. - головуючий, судді Могил С.К., Міщенко І.С. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні пені у сумі 249 448,78 грн та 14 321 грн інфляційних втрат.
5.4. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19 (909/1076/19)
Оцінюючи доводи скаржника про помилковість зменшення судами попередніх інстанцій розміру пені, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції зменшив розмір пені на 90 %, та вказав, що доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов`язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов`язання. Водночас скасовуючи у цій частині рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на те, що розмір пені має бути зменшений на 50 %, оскільки зменшення пені на 90% не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін, а також вказав на неврахування судом доводів позивача щодо зазначеного питання.
У свою чергу, звертаючись із касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження у цій частині, заявник посилається на неврахування судами правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо застосування норм статей 551 ЦК України та 233 ГК України.
У постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв`язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з критичного фінансово -господарського стану позивача та обставин наявності в останнього заборгованості по заробітній платі, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутність коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.
Висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у справі яка розглядається, не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04.06.2018 у справі № 908/1453/14 у якій відмовлено у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване ним у обох справах у конкретних випадках за наслідками оцінки обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та дослідження доказів.
Отже, наведена у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 хоча і була прийнята за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі № 921/580/19, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто зазначена справа № 908/1453/14 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
5.5. Водночас Верховний Суд зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо порядку нарахування інфляційних втрат на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання з огляду на таке.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування "інфляційних втрат" за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Однак суд першої не здійснив перерахунку "інфляційних втрат" з урахуванням того, що нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється саме з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а апеляційний господарський суд безпідставно відхилив посилання позивача на правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи зазначене, оцінюючи зроблений позивачем розрахунок заборгованості інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а також із урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування приписів статті 625 ЦК України.
5.6. Зважаючи на викладене, оскільки суди належним чином не дослідили всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 ГПК України, не здійснили належний перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат, колегія суддів вважає, що доводи скаржника в частині помилкового обрахунку судами розміру інфляційних втрат є обґрунтованими, а тому рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 14 321 грн інфляційних втрат підлягають скасуванню.