Окрема думка суддів К. М. Пількова, Л. І. Рогач
до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 903/451/20, провадження № 12-13гс21
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23.03.2021 повернула справу № 903/451/20 колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвалу мотивовано тим, що колегія Касаційного господарського суду не навела ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, стосовно того, що «[з]вертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача» (пункт 59 постанови).
При цьому Велика Палата вказала також на те, що у своїй постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вона знову послалась на свій висновок, викладений у пунктах 58, 59 постанови від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, та зазначила, що не вбачає підстав для відступлення від нього.
Не погоджуємось з постановленою Великою Палатою Верховного Суду ухвалою. Вважаємо, що у Великої Палати були відсутні підстави повертати справу колегії касаційного суду, адже колегія навела достатні підстави для передання справи на розгляд Великої Палати, з ухвали колегії також випливає, що справа містить виключну правову проблему.
Перш за все, сумнівним видається посилання Великої Палати на власну постанову від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 як на свідчення усталеності висновку, від якого колегія вважала за необхідне відступити.
У справі № 916/1415/19 Велика Палата виходила з того, що між її учасниками фактично існує спір щодо відсутності або наявності права іпотеки зі спірних договорів іпотеки та наявності права іпотеки позивача з договорів іпотеки (підпункт 6.10 зазначеної вище постанови). Велика Палата дійшла висновку, що «виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача» (підпункт 6.14).
Отже, йшлося про право іпотеки, яким обтяжується нерухоме майно у відносинах з третіми особами, тобто про речове забезпечувальне право як воно класифікується у доктрині речового права. Позов про визнання цього права, дійсно, є ефективним способом