Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 638/509/19
провадження № 61-7643св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Вовчанський районний суд Харківської області, Головне управління Національної поліції в Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року у складі судді Іващенка С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (Казначейство України), Вовчанського районного суду Харківської області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, у якому просив відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу, завдану незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності у виді адміністративного арешту.
На обґрунтування позову посилався на таке. 14 листопада 2016 року, користуючись законним правом відповідно до чинного законодавства, він здійснював відеозйомку за допомогою мобільного телефону відкритого судового засідання під головуванням судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І. С. , яка висловила вимогу вимкнути відеозйомку. На звернення позивача обґрунтувати вимогу заборони проводити відеозапис судового засідання, суддя оголосила перерву та запросила працівників поліції, які на вимогу судді та без з`ясування обставин вивели його із зали судового засідання та доставили до Вовчанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - Вовчанський ВП ГУНП в Харківській області). Інспектор поліції Хоменко С. І. склав щодо нього протокол про адміністративне правопорушення від 14 листопада 2016 року АА № 464265, відповідно до якого він звинувачувався у скоєнні злісної непокори законному розпорядженню працівників поліції, а саме відмовився пройти до відділу поліції. Постановою Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП): накладено стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб та стягнуто 275,60 грн судового збору на користь держави. Не погодившись з винесеною постановою, він та його представник подали апеляційні скарги. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2016 року постанову Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року скасовано, позивача звільнено від подальшого відбуття адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, матеріали справи повернуто до Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області для дооформлення. Постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП. Таким чином, він був незаконно підданий адміністративному арешту з 13:30 год. 14 листопада 2016 року до 18:00 год. 23 листопада 2016 року та незаконно перебував під вартою протягом 9 діб, що становить собою серйозне порушення його права на свободу та особисту недоторканість, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 90 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу через протиправні дії органів внутрішніх справ, що полягали у незаконному адміністративному арешті, завдано моральних страждань. Порушився його сталий життєвий уклад, він був позбавлений можливості спілкування із рідними та близькими, ведення раціонального, здорового та звичного способу життя, був змушений докласти значних зусиль для захисту своїх прав та законних інтересів. З урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, їх тривалості, істотності змін в житті, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, суд, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 90 000 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сума відшкодування моральної шкоди, визначена судом першої інстанції, є пропорційною глибині та тривалості душевних страждань позивача, що підтверджені висновком спеціаліста-психолога, який відповідачі не спростували. Висновки суду першої інстанції відповідають загальним засадам цивільного законодавства, справедливості та розумності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2020 року Державна казначейська служба України звернуласядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просиларішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що Державна казначейська служба України жодної шкоди позивачеві не завдавала, у правовідносини з ним не вступала, тому стягнення на відшкодування моральної шкоди коштів безпосередньо з Казначейства України є безпідставним. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18) та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19). Розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості і це не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. Суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги характеристику психолога від 01 листопада 2019 року № 30, оскільки вона є недопустимим доказом.
У червні 2020 року Головне управління Національної поліції в Харківській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій змінити шляхом зменшення суми на відшкодування моральної шкоди з 90 000 грн до 1 416,90 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що визначений розмір компенсації моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Суди не врахували, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили завдання йому моральної шкоди. Характеристика психолога від 01 листопада 2019 року № 30 не є належним доказом. Постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року та постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 листопада 2016 року незаконність дій та вимог працівників поліції не встановлено.
У липні надійшли відзиви на касаційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області, в яких ОСОБА_1 просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 19 червня 2018 року № 910/23967 (провадження № 12-110гс18) та Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18).
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України: неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 686/3471/17 (провадження № 61-981св18), від 11 грудня 2018 року у справі № 607/10827/16 (провадження № 61-56св18), від 14 січня 2019 року у справі № 686/5701/17 (провадження № 61-33775св18), від 24 січня 2019 року у справі № 137/49/17 (провадження № 61-28817св18), від 19 червня 2019 року у справі № 206/4148/17 (провадження № 61-30999св18), від 21 жовтня 2019 року у справі № 641/7804/15 (провадження № 61-1810св19).
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Харківській області підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.
Суди встановили, що постановою Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП: накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 15 діб та стягнуто 275,60 грн судового збору на користь держави.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2016 року постанову Вовчанського районного суду Харківської області від 14 листопада 2016 року скасовано, позивача звільнено від подальшого відбуття адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, матеріали справи повернуто до Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області для дооформлення. У постанові суду зазначено, що судом першої інстанції не встановлено наявності або відсутності об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, не з`ясовано, які саме дії ОСОБА_1 судом встановлені як протиправні.
Постановою Великобурлуцького районного суду Харківської області від 03 лютого 2017 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП закрито за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП. Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах 14 листопада 2016 року перебував у залі судового засідання під час розгляду кримінальної справи, мав право проводити відеофіксування судового процесу, а суд того дня не ухвалював вмотивованого рішення про видалення позивача із залу судового засідання. Суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року змінено рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2018 року № 2949/1дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Вовчанського районного суду Харківської області Уханьової І. С. , яким застосовано до останньої дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового класу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з курсу суддівської етики, порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, практики застосування статей 5, 6 Конвенції та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Згідно з висновком службового розслідування за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 03 грудня 2016 року за порушення службової дисципліни майору поліції ОСОБА_3 , дільничному офіцеру поліції сектору превенції патрульної поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області та майору поліції ОСОБА_4 , начальнику сектору реагування патрульної поліції № 4 Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області оголошено догану за порушення службової дисципліни, що виразилась у неналежному контролі за діяльністю підпорядкованого особового складу, усно попереджено щодо необхідності суворого додержання службової дисципліни підполковника поліції ОСОБА_5 , начальника Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області.
Позивач на обґрунтування позовних вимог щодо завдання моральної шкоди надав характеристику психолога від 01 листопада 2019 року № 30 БО «Благодійний фонд «Добробут України», зі змісту якої вбачається, що при діагностуванні ОСОБА_1 після незаконного застосування арешту були виявлені такі стани: надмірна дратівливість, спалахи гніву, неможливість відчувати радість, труднощі у переживанні емоцій, особливо позитивних, відчуття емоційного «замороження», відчуття безнадії та розпачу, втрата інтересу, пригнічення, зменшення життєвої енергії, пасивність, різка зміна настрою, постійне відчуття тривоги - так, ніби щось страшне має статися знов. Також встановлено, що порушилися взаємини з близькими та колегами, стали виникати складнощі в побудові відносин у тих випадках, коли треба представляти інтереси особи в суді, спостерігається уникання нагадувань про травматичну подію, б