Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 522/4970/18
провадження № 61-7773св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Прокуратура Одеської області, Державна казначейська служба України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України (Казначейство України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Прокуратури Одеської області від 07 лютого 2018 року про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів прокуратури; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди 770 536 грн; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 472 796 грн.
На обґрунтування позову посилався на те, що 09 лютого 2009 року він був затриманий співробітниками Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України у порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Кримінальне переслідування щодо нього з боку працівників правоохоронних органів тривало 8 років 3 місяці та 22 дні та закінчилося 31 травня 2017 року закриттям справи за реабілітуючими підставами.
З урахуванням наведеного позивач вважав, що має право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та зазначав, що йому завдана матеріальна шкода у вигляді неотриманої заробітної плати у розмірі 472 796 грн та моральна шкода у розмірі 770 536 грн.
Позивач не згоден з розміром матеріальної шкоди, визначеної Прокуратурою Одеської області у постанові від 07 лютого 2018 року, винесеної відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), та вважав зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся з позовом не до тієї особи. Стягнення з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України суми матеріальної та моральної шкоди призведе до нецільового використання бюджетних коштів, дії державних органів не визнані незаконними і шкода не підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету України. Для відшкодування втраченого заробітку ОСОБА_1 порушив порядок звернення за захистом порушеного права. Також суд зробив висновок про недоведеність суми моральної шкоди.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 470 776,35 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправною та скасування постанови Прокуратури Одеської області від 07 лютого 2018 року про визначення ОСОБА_1 розміру шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів прокуратури, та стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України відшкодування матеріальної шкоди на його користь у розмірі 472 796 грн задоволенню не підлягають, з тих підстав, що розрахунок проведено правильно. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначив, що судом встановлено, що внаслідок незаконних дій працівників слідства та прокуратури ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яка полягала у порушенні нормальних життєвих зав`язків, нанесення шкоди діловій репутації, хвороби батька позивача, тобто незаконне перебування позивача під слідством та судом, знаходження його під вартою вочевидь мали негативні наслідки, пов`язані з цим душевні та моральні страждання і переживання. Тому, з огляду на період перебування ОСОБА_1 під слідством - 8 років 3 місяці та 21 день, розмір відшкодування моральної шкоди, гарантований позивачу, складає 470 776, 35 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У травні 2020 року Державна казначейська служба України звернуласядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просилапостанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку, оскільки не врахував, що Казначейство України є окремим учасником цивільних відносин та не несе відповідальність за дії органів державної влади, держави або інших осіб. Суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14 (провадження № 61-18697св18), від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18). Судом не враховано, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що моральна шкода завдана йому діями органів прокуратури та не довів реальність настання моральної шкоди.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України в указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року № 910/23967 (провадження № 12-110гс18)та Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18)та зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повністю не відповідає.
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 травня 2006 року до 10 лютого 2009 року проходив службу в органах Прокуратури Одеської області, займаючи посади помічника Іллічівського транспортного прокурора Одеської області, помічника прокурора Прокуратури Малиновського району міста Одеси, слідчого та старшого слідчого Прокуратури Малиновського району міста Одеси (т. 1, а. с. 134-135).
09 лютого 2009 року позивач був затриманий співробітниками Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України у порядку статті 115 КПК України.
Наказом Прокуратури Одеської області від 10 лютого 2009 року № 85к старшого слідчого Прокуратури Малиновського району м. Одеси ОСОБА_1 за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, звільнено із займаної посади та органів Прокуратури Одеської області (т. 1, а. с. 130-131).
12 лютого 2009 року Печерський районний суд міста Києва обрав міру запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 у вигляді утримання під вартою строком на два місяці в умовах Одеського слідчого ізолятора № 21.
08 квітня 2009 року Печерський районний суд міста Києва продовжив термін утримання під вартою до чотирьох місяців.
05 червня 2009 року Апеляційний суд міста Києва продовжив термін утримання під вартою до шести місяців.
24 вересня 2009 року Дніпровський районний суд м. Херсона на стадії попереднього розгляду кримінальної справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінив на заставу.
18 червня 2010 року вироком Дніпровського районного суду м. Херсона ОСОБА_1 виправдано за відсутності складу злочину (т. 1, а. с. 17-45).
03 серпня 2010 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області апеляційна скарга прокуратури відхилена, вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 червня 2010 року залишено без змін (т. 1, а. с. 46-50).
Ухвалою Верховного Суду України від 19 травня 2011 року вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 18 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 03 серпня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду (т. 1, а. с. 51-55).
28 грудня 2011 року вироком Дніпровського районного суду м. Херсона ОСОБА_1 виправдано за відсутності складу злочину (т. 1, а. с. 56-73).
06 березня 2012 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 грудня 2011 року скасовано з направленням справи на новий розгляд в іншому складі суду (т. 1, а. с. 74-77).
15 квітня 2013 року вироком Дніпровського районного суду м. Херсона ОСОБА_1 виправдано за відсутності складу злочину (т. 1, а. с. 74-92).
14 січня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області апеляційну скаргу прокуратури відхилено, вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 15 квітня 2013 року залишено без змін (т. 1, а. с. 93-95).
23 грудня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 січня 2014 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд (т. 1, а. с. 96-101).
03 вересня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Херсонської області вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 15 квітня 2013 року скасовано з направленням кримінальної справи до Генеральної прокуратури України для організації додаткового розслідування (т. 1, а. с. 102-106).
Постановою Прокуратури Одеської області від 31 травня 2017 року кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, щодо ОСОБА_1 закрито на підстав пункту 3 частини першої статті 284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати) (т. 1, а. с. 108-129).
Постановою заступника прокурора Одеської області від 07 лютого 2018 року на підставі звернення ОСОБА_1 визначено розмір шкоди, завданої ОСОБА_1 діями органів прокуратури, у розмірі 280 914, 19 грн за період з 10 лютого 2009 року до 31 травня 2017 року (т. 1, а. с. 157-158).
Відповідно до постанови заступника прокурора Одеської області від 07 лютого 2018 року випливає, що розрахунок середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 проведено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати», за два місяці роботи перед звільненням, яка складає 2 834,79 грн, та відповідно середньоденна заробітна плата становить 134,99 грн за 2081 робочий день (т. 1, а. с. 158).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи