Постанова
Іменем України
22 березня 2021 року
м. Київ
справа № 756/6374/17
провадження № 61-18455св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та Державного підприємства «Сетам» на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частини квартири, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акта про проведення електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності.
Позов обґрунтовано тим, що 02 липня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, в якому вони перебувають до цього часу. 21 вересня 2001 року між ОСОБА_2 і Відкритим акціонерним товариством Трест «Київміськбуд-1» (далі - ВАТ Трест «Київміськбуд-1») укладено договір доручення про інвестування у житлове будівництво № 24/4-2. 18 жовтня 2001 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору доручення від 21 вересня 2001 року № 24/4-2, згідно пункту 1.3 якої ОСОБА_2 проінвестував будівництво житла загальною площею 167,83 кв. м, що складає 100 % загальної проектної площі, у зв`язку з чим, за ним закріплено конкретну чотирьох-кімнатну квартиру по АДРЕСА_1 . Після зведення будинку 15 травня 2002 року між ОСОБА_2 та ВАТ Трест «Київміськбуд-1» підписано акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 та засвідчено факт повного розрахунку між сторонами. 23 травня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Позивач зазначала, що 01 травня 2017 року до квартири прийшло двоє хлопців спортивної статури та повідомили про те, що один з них є власником квартири ОСОБА_3 , а інший є його юристом і надали 10 днів на звільнення квартири разом з відповідачем ОСОБА_2 та спільною дочкою. Після звернення відповідача ОСОБА_2 до адвоката та його ознайомлення 05 травня 2017 року з матеріалами виконавчого провадження № 50988278, відкритого на виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року № 2/756/238/15, з`ясувалося, що на підставі акту опису й арешту майна від 18 серпня 2016 року, правомірність якого наразі є предметом розгляду Оболонським районним судом м. Києва, Оболонський районний відділ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві 01 грудня 2016 року направив на адресу ДП «Сетам» заявку № 738/10 на реалізацію на електронних торгах арештованого нерухомого майна у вигляді спірної квартири АДРЕСА_2 . Результати електронних торгів оформлено протоколом від 05 квітня 2017 року № 9247900, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 придбав за 3 418 207,80 грн спірну квартиру, що є її спільною сумісною власністю з відповідачем ОСОБА_2 . Актом про проведені електронні торги, складеним 21 квітня 2017 року головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Поліщук В. В. та затвердженим начальником відділу Попович Я. В., засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факт внесення грошових коштів. 28 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С. видано свідоцтво, яким засвідчено, що ОСОБА_3 є новим власником спірної квартири.
Позивач вважала, що реалізація на електронних торгах спірної квартири, яка є її спільною сумісною власністю подружжя із відповідачем ОСОБА_2 , проведена з порушенням вимог закону та її прав, оскільки у виконавчому провадженні № 50988278 вона не має ніяких боргових зобов`язань перед стягувачем ОСОБА_4 , а існуючий перед ним борг чоловіка не є їх спільним боргом подружжя, а тому продаж квартири з прилюдних торгів грубо порушує її право власності на 1/2 частини спірної квартири, що є неприпустимим, оскільки не будучи боржником вона втратила право власності на належне їй нерухоме майно з порушенням закону. Згоди на відчуження спірної квартири вона не давала. При цьому Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ достеменно знав про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ще в серпні 2016 року вона звернулася до державного виконавця Поліщук В. В. з офіційним листом та пакетом документів у якому просила звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника та зазначала, що нікому не винна грошей і що борг чоловіка перед третьою особою не є спільним боргом подружжя. За наведених обставин, відчуження квартири на електронних торгах без її згоди порушує її права як власника нерухомого майна.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Куксовою М. С. 28 квітня 2017 року зроблено запис про право власності № 202122942, згідно якого за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Відновлення становища має відбуватися шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру.
З урахуванням зазначеного, позивач просила суд визнати квартиру АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ; визнати недійсним протокол проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року № 247900, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав за 3 148 207,80 грн квартиру АДРЕСА_2 ; визнати недійсним акт про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, складений головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Поліщук В. В. та затверджений начальником Попович Я. В., яким засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факти внесення грошових коштів покупцем ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво від 28 квітня 2017 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С., згідно якого ОСОБА_3 є новим власником квартири АДРЕСА_2 ; скасувати запис про право власності від 28 квітня 2017 року № 202122942, згідно з яким за відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 лише щодо квартири АДРЕСА_2 , позивач не відобразила увесь обсяг нажитого майна подружжя ОСОБА_2 , за яким у них би існував спір, крім реалізованої на торгах квартири, що свідчить про відсутність спору між подружжям ОСОБА_2 щодо спірної квартири; адвокат Медвідь О. П. у виконавчому провадженні приймав участь одночасно і зі сторони боржника і зі сторони його дружини.
Також суд врахував, що подружжям ОСОБА_2 в період шлюбу придбана не лише спірна квартира, так і те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем і квартира ним придбана в порядку, встановленому для виконання судового рішення.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними протокол проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року № 247900, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав за 3 148 207,80 грн квартиру АДРЕСА_2 ; визнано недійсним акт про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, складений головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Поліщук В. В. та затверджений начальником Попович Я. В., яким засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факти внесення грошових коштів покупцем ОСОБА_3 ; визнано недійсним свідоцтво від 28 квітня 2017 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С., згідно якого ОСОБА_3 є новим власником квартири АДРЕСА_2 та скасовано запис про право власності № 202122942, внесений приватним нотаріусом Куксовою М. С. 28 квітня 2017 року, згідно якого за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . В решті позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, суд першої інстанції неправильно визначився із предметом спору; не проаналізував та не дав правової оцінки вимогам позивача про визнання правочину недійсним та наведеним у позові аргументам про те, що вона не є боржником у виконавчому провадженні, згоди на відчуження квартири не надавала, а тому реалізація квартири порушує її права як співвласника, що у свою чергу є порушенням норм цивільного процесуального закону щодо питань, які має вирішувати суд при ухваленні рішення та щодо його змісту (статей 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України) та свідчить про незаконність і необґрунтованість судового рішення.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині вимог про визнання недійсними: протоколу проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року № 247900, акта про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, свідоцтва від 28 квітня 2017 року, запису про право власності від 28 квітня 2017 року № 202122942, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як така, що придбана ними у період шлюбу, а відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна, передбачених статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статей 321, 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наявні передбачені законом підстави для визнання недійсним укладеного на електронних торгах договору купівлі-продажу нерухомого майна та похідних від нього документів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірної квартири, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира, яка набута в шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 в силу закону (статті 60 СК України) і не потребує підтвердження цього факту в судовому порядку; позивач посилається у позові на статтю 392 ЦК України, яка не регулює спірних правовідносин у даній справі і застосуванню не підлягає; після прийняття судом рішення про скасування запису про право власності ОСОБА_3 на спірне майно запис про право власності ОСОБА_2 , як попереднього власника спірної квартири автоматично буде поновлено і права позивача, як співвласника вказаного нерухомого майна, також будуть поновлені.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи
У грудні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
- не врахував, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання протоколу торгів недійсними;
- не звернув увагу на те, що в законодавстві не передбачено обов`язку державного виконавця на отримання згоди одного із подружжя боржника у виконавчому провадженні на направлення заявки на реалізацію арештованого нерухомого майна;
- не надав оцінки тому, що наразі між подружжям ОСОБА_2 відсутній судовий спір про поділ майна подружжя;
- не врахував, що позивач у своєму позові та апеляційній скарзі не посилався на порушення організатором торгів норм Порядку реалізації арештованого майна, а обґрунтовує свої вимоги протиправністю дій державного виконавця;
- проігнорували те, що з боку державного виконавця під час вчинення виконавчих дій не було допущено порушень діючого законодавства, а прилюдні торги проведені з дотриманням чинного законодавства;
- не врахували висновків щодо застосування статей 203, 215 ЦК України та положень Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15 та постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12; від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15; від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15.
Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Клопотання обґрунтовано тим, що незупинення виконання оскаржуваної постанови може призвести до незворотних наслідків, а саме втрати ним прав на об`єкт нерухомого майна.
15 грудня 2020 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подано до Верховного Суду доповнення до клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови, в якому заявник зазначив, що оскільки оскаржувана постанова не передбачає примусового виконання, просить зупинити дію постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, які обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова допускає негайне виконання в частині вимог про скасування запису про право власності і як наслідок позивач може через органи реєстрації речових прав на нерухоме майно скасувати запис про право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру та відновити запис про власність ОСОБА_2
24 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшло потворне клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Клопотання обґрунтовано тим, що заявнику стало відомо, що позивач у справі вчиняє дії щодо розпорядження спірним майном, що підтверджується оголошенням про оренду 4-кімнатної квартири, загальною площею 165,00 кв. м у будинку АДРЕСА_1 на вебсайті: www.address.ua. На переконання заявника, незупинення дії оскаржуваного судового рішення призведе до порушення права користування та володіння майном, що є його єдиним житлом.
У січні 2021 року ДП «Сетам» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга, мотивована тим, що апеляційний суд:
- не звернув увагу на те, що організатор торгів не здійснює перевірки змісту заявки на реалізацію майна на відповідність вимогам законодавства, а за достовірність інформації несе відповідальність державна виконавча служба;
- не дослідив за чиї кошти було набуте спірне майно боржником ОСОБА_2 , а тому дійшов передчасного висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя;
- проігнорував, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання протоколу торгів недійсними;
- не звернув увагу на те, що позивач не скористалась своїм правом та не звернулася до суду з позовом про визнання права власності на частку у спірному нерухомому майні подружжя до його реалізації на прилюдних торгах, що може свідчити про намагання уникнути повернення боргу за договором стягувачу;
- не звернув уваги на те, що визнання електронних торгів недійсними можливе виключно у випадку встановлення порушення Порядку реалізації арештованого майна;
- не врахував, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 10 травня 2018 року у справах № 925/529/17 і № 755/21826/15-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17, від 08 вересня 2020 року у справі № 910/8130/19.
У січні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшли доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , в яких зазначено, що:
- ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири, придбаної з електронних торгів, а отже набув це майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб на це майно;
- поведінка ОСОБА_1 щодо ніби то захисту її права власності у спільному сумісному майні не може вважатися добросовісною по відношенню до ОСОБА_3 в розумінні положень закону;
- визнання прилюдних торгів недійсними з підстав порушення Закону України «Про виконавче провадження» є неправомірним;
- добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках різних процедур при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Касаційні скарги ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ДП «Сетам» не містять жодних доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому Верховним Судом в цій частині не перевіряються.
Станом на дату розгляду справи відзивів на касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ДП «Сетам» на адресу Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
11 грудня 2020 року касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали, зокрема запропоновано заявнику, доплатити судовий збір у розмірі 100,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 756/6374/17 із Оболонського районного суду міста Києва, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
18 січня 2021 року касаційну скаргу ДП «Сетам» на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
19 січня 2021 року матеріали справи № 756/6374/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року касаційну скаргу ДП «Сетам» залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявнику сплатити судовий збір у розмірі 5 120,00 грн та надати копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДП «Сетам» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК Українита надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її винесено з додержанням н