ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2021 року
м. Київ
справа № 826/5016/17
адміністративне провадження № К/9901/36503/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
секретар судового засідання - Титенко М.П.,
за участю:
представника позивача - Савельїчева О.В.,
представників відповідача - Румянцевої А.В., Борозни М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2017 року (суддя Григорович П.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (головуючий суддя Аліменко В.О., судді: Карпушова О.В., Кучма А.Ю.) у справі № 826/5016/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2016 року №0000631404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 22 481 624 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5 620 406 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій позивача з його контрагентами та відсутності відповідальності за дії контрагентів (третіх осіб). Позивач зазначає, що податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2016 року №0000631404.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у нереальності та безтоварності господарських операцій. Зазначає, що господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентами не підтверджується відповідними первинними документами. Посилається на відсутність у контрагентів позивача відповідних трудових ресурсів, основних засобів, руху активів, руху капіталу. Вважає, що судами не досліджено питання здійснення позивачем оплати за придбані у контрагентів товарно-матеріальні цінності та питання походження товару.
Позивачем 23 грудня 2020 року до суду надані пояснення, в яких посилаючись на правомірність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, якими встановлено реальність господарських операцій, просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 квітня 2016 року по 31 липня 2016 року, за результатами якої контролюючим органом складено акт перевірки від 26 грудня 2016 року №316/26-15-14-04-03/33401202 (надалі - акт перевірки)
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2016 року №0000631404, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 28 102 030 грн, в тому числі за основним платежем у сумі 22 481 624 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5 620 406 грн та яке залишено без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 24 березня 2017 року №5912/6/99-99-11-01-02-25 за результатами адміністративного оскарження.
Актом перевірки встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 22 481 624 грн, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 22 481 624 грн.
В акті перевірки зазначено, що у періоді, який перевірявся товариство здійснювало діяльність із закупівлі комплектуючих запчастин до лічильників, збору та поставки лічильників.
З акта перевірки вбачається, що збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами щодо придбання товарно-матеріальних цінностей, комплектуючих запчастин, тощо.
Безтоварність господарських операцій обґрунтовується контролюючим органом в акті перевірки невідповідністю номенклатури придбаного та реалізованого товару та подальшої їх реалізації Товариствами з обмеженою відповідальністю «Київгазпостач», «Лавленд», «Альта сенс» та «Сяйво ланів»; відсутністю у контрагентів позивача трудових ресурсів, транспортних засобів, основних фондів, руху активів, тощо; не встановленням походження товару; наявністю у позивача кредиторської заборгованості перед постачальниками товару.
Актом перевірки також встановлено не надання під час перевірки первинних документів в підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, в тому числі, відсутність подорожніх листів і товарно-транспортних накладних на перевезення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та наведеними вище контрагентами укладено ряд аналогічних за змістом господарських договорів на поставку товарів електронного призначення.
На підтвердження виконання умов договорів позивачем суду надано копії рахунків-фактури, видаткових і податкових накладних та картки рахунку 631. В підтвердження перевезення придбаних товарів власними засобами підприємства надані копії подорожніх листів.
В підтвердження використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивачем надані копії лімітно-забірних карток про передачу комплектуючих на власне виробництво.
В підтвердження реалізації готової продукції позивачем надано копії видаткових накладних, довіреностей, податкових накладних.
Судами встановлено наявність у позивача виробничих можливостей для виробництва власної продукції (працівників, орендованих площ, виробничих станків, установок), що підтверджується копіями податкових розрахунків ф. 1-ДФ, договорів оренди приміщень з додатковими угодами, актами приймання-передачі об`єктів та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з таких підстав.
Підпунктом 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом положень пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господар