ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2021 року
м. Київ
справа №823/578/16
адміністративне провадження №К/9901/25972/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочко Є.О., суддів Земляної Г.В., Межевича М.В. від 21 вересня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верета-Союз» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Верета-Союз» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття: податкової декларації з податку на прибуток підприємства (уточнююча) за 2015 рік; податкових декларацій з ПДВ за грудень 2015 року та січень-квітень 2016 року і додатків № 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до них; 2) зобов`язати відповідача прийняти такі податкові декларації та зареєструвати їх датою фактичного отримання податковим органом.
В обґрунтування позову зазначало, що засобами телекомунікаційного зв`язку Товариством подано до Інспекції згадану вище податкову звітність, яка була оформлена належним чином та містила всі обов`язкові реквізити, передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України), а тому вважає, що підстав для невизнання поданих декларацій податковою звітністю не було.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду обґрунтовано тим, що єдиною умовою для подання платником податків звітності в електронному вигляді є наявність укладеного між платником податків і органом ДФС договору про визнання електронних документів, а оскільки договір, укладений з Товариством, був розірваний відповідачем в односторонньому порядку, то податкова звітність неприйнята відповідачем в електронному вигляді за наявності правових підстав.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково; визнав протиправними дії Інспекції щодо неприйняття податкових декларацій Товариства з податку на прибуток підприємства (уточнююча) за 2015 рік, податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2015 рік та січень-квітень 2016 року і додатків №5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до них»; зобов`язав Інспекцію прийняти вищезазначені податкові декларації Товариства з додатками №5; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за відсутності доказів належного повідомлення позивача про розірвання договору про визнання електронних документів у відповідача не було законних підстав для відмови у прийнятті поданої позивачем податкової звітності, яка містила усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 48.3 статті 48 ПК України.
Водночас, за висновком апеляційного суду, вимога про зобов`язання зареєструвати податкову звітність датою її фактичного отримання не підлягає задоволенню, адже є формою втручання в дискреційні повноваження контролюючого органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. По суті ж, як вбачається із змісту касаційної скарги, контролюючий орган не погоджується із рішенням апеляційного суду лише в частині задоволених позовних вимог.
В своїй касаційній скарзі зазначає про помилковість висновку апеляційного суду у даній справі, оскільки податкова звітність не була прийнята з огляду на розірвання 16 грудня 2015 року договору про визнання електронних документів, тобто на момент надіслання таких документів відповідний договір не діяв й правових підстав приймати електронні документи з моменту його розірвання не було.
Позивач правом на подання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством та Інспекцією укладено договір про визнання електронних документів від 27 жовтня 2015 року №271020151, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу. Договір прийнято податковим органом, що підтверджується квитанцією №2.
Згідно із умовами договору орган ДФС зобов`язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді та їх комп`ютерну обробку, забезпечити направлення квитанцій на електронну адресу платника податків. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.
Засобами телекомунікаційного зв`язку позивачем подано до Інспекції податкову звітність: податкову декларацію з податку на прибуток підприємства (уточнююча) за 2015 рік, а також податкові декларації з ПДВ за грудень 2015 року та січень-квітень 2016 року і додатки № 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до них.
Вказані податкові документи доставлено до ДФС, проте останні не були прийняті податковим органом з посиланням на те, що можливо розірвано договір про визнання електронної звітності, що підтверджується відповідними квитанціями.
Вважаючи дії щодо неприйняття податкової звітності протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Як передбачено у пункті 48.1 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Пунктом 48.2 статті 48 ПК України визначено, що обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного п