Ухвала
22березня 2021 року
м. Київ
провадження № 13-24зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Крет Г. Р.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., РогачЛ. І., Сімоненко В. М.,
Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянулазаяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами вироку Запорізького обласного суду від 22 січня 1999 року та ухвали Верховного Суду України від 07 жовтня 1999 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Запорізького обласного суду від 22 січня1999 року, залишеного без змін ухвалою Верховного Суду України від 07 жовтня1999 року, з урахуванням ухвали Запорізького обласного суду від 14 червня 2000 року (про приведення вироку у відповідність до нового кримінального закону) ОСОБА_1 було засуджено за пунктами «б», «г», «ж» ч. 2 ст. 93, ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 193, частинами 1, 3 ст. 222 Кримінального кодексу України 1960 рокудо покарання у виді довічного позбавлення волі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі «Лопата та інші проти України» (заяви № 84210/17 та 23 інших, у тому числіОСОБА_1 ) констатував порушенняст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами рішень національних судів. Вказував, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі суперечить статті 28 Конституції України, а констатоване порушення Конвенції є підставою для зміни оскаржених рішень та пом`якшення призначеного йому покарання до 15 років позбавлення волі.Зазначав, що призначений йому захід примусу у виді довічного позбавлення волі є неправомірним через відсутність остаточного строку його закінчення.
Зазначена заява через недотримання її автором вимог ст. 462 КПК ухвалою судді Великої Палати від 22 лютого 2021 року була залишена без руху з наданням строку на усунення допущених недоліків.
У межах визначеного строку ОСОБА_1 повторно звернувся до Великої Палати із доповненнями до попередньої заяви, в яких наводячи аналогічні за змістом доводи, наголошує на можливості застосування щодо нього заходу індивідуального характеру - відновлення настільки, наскільки це можливо, попередньогоюридичногостану, якийвінмавдопорушенняКонвенції, зокрема, шляхомповторного розгляду справищодо нього судом.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні «Лопата та інші проти України», констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Разом із цим ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив,