Постанова
Іменем України
23 березня 2021 року
м. Київ
справа № 182/3090/17
провадження № 51-6069км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Чуприни Т.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня
2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040340001966, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше судимого, 27 жовтня 2015 року вироком Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від
24 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення строком на 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня
2015 року та визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 2 місяці.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
13 травня 2017 року, приблизно о 19:10, перебував на вул. Електрометалургів, 46-а у м. Нікополі Дніпропетровської області, де побачив ОСОБА_2 , який сидів на бордюрі та був у нетверезому стані. В цей час у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення майна ОСОБА_2 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 та, діючи умисно, відкрито, повторно з корисливих мотивів правою рукою ззаду зірвав з шиї останнього срібний ланцюжок вагою 10 г., 925 проби, вартість якого складає 131, 70 грн, на якому був срібний хрестик вагою 4 г., 925 проби, вартість якого складає 52, 68 грн, спричинивши ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 184, 38 грн. З місця вчинення кримінального правопорушення
ОСОБА_1 зник, отримавши реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник, обґрунтовуючи вимоги поданої касаційної скарги, вказує на однобічність і неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що місцевий суд не встановив достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, що призвело до неправильної кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, зокрема як відкрите викрадення чужого майна (грабіж). Оскільки, засуджений вважав, що діє непомітно для самого потерпілого у зв`язку з тим, що останній був у стані сильного алкогольного сп`яніння, а також непомітно для осіб, які перебували поблизу, зокрема свідків. Також засуджений не чув ніяких вимог зупинитись та повернути викрадене майно, тобто вважав, що його протиправні дії залишились ніким непомічені.
Також, захисник стверджує, що суд першої інстанції не розглянув питання щодо можливості застосування ст. 75 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання, оскільки у останнього на утриманні перебуває троє малолітніх дітей та наявна хронічна хвороба нижніх кінцівок.
На зазначені порушення засудженим ОСОБА_1 було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам скарги останнього та прийняв рішення, яке не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу не подавались.
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що місц