Постанова
Іменем України
18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 404/1108/18
провадження № 51-4771 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Дехтярук О.К.,
представника неповнолітнього
потерпілого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Коротича В.А. (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 листопада 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017120020008412 за обвинуваченням
ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вітольдів Брід Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 листопада 2019 року ОСОБА_3 засуджений за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст.ст. 75, 104 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 , а у випадку недостатності коштів у неповнолітнього з його законного представника ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_5 2431,11 грн у рахунок відшкодування матеріальної школи та 2000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу представника неповнолітнього потерпілого адвоката Смірнової Г.Р. залишено без задоволення, а вирок районного суду - без зміни.
За вироком суду неповнолітній ОСОБА_3 визнаний винуватим у тому, що він 22 липня 2017 року приблизно о 16:30 год. неподалік магазину «АТБ», розташованого по вул. Попова, 9г у м. Кропивницькому, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс численні удари неповнолітньому ОСОБА_5 руками і ногами по голові, шиї та тулубу, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
Представник та законний представник потерпілого не погоджуються із призначеним засудженому покаранням та розміром задоволеного судом цивільного позову. Скаржники зазначають, що призначене ОСОБА_3 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст.ст. 75, 104 КК України не відповідає ступеню тяжкості скоєного та даним про особу винного. Також вказують на необґрунтованість вирішення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. Крім того, у касаційній скарзі зазначається про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, безпідставне незадоволення судом клопотань про дослідження матеріалів справи, стверджується про те, що потерпілий не був повідомлений про дату та час оголошення повного тексту ухвали, а в матеріалах провадження відсутня технічна фіксація судового засідання від 03 липня 2020 року та аудіозаписи декількох судових засідань суду апеляційної інстанції, що є порушенням вимог процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
Представник потерпілого у суді касаційної інстанції підтримала скаргу та просила її задовольнити.
Захисник у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.
Прокурор заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. З усіх інших касаційний суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи касаційної скарги щодо невідповідності призначеного ОСОБА_3 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст.ст. 75, 104 КК України ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок м`якості не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Цих вимог судами було дотримано.
Так, при призначенні покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України (в редакції, що діяла на момент постановлення рішення) є середньої тяжкості, конкретні обставини скоєного, дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України.
У той же час, враховуючи те, що засуджений щиро розкаявся, вчинив злочин у неповнолітньому віці, що є обставинами, які пом`якшують покарання, та за відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування ним покарання та застосував положення ст.ст. 75, 104 КК України. З таким висновком погодився і апеляційний суд та зазначив, що в апеляційній скарзі обґрунтованих доводів щодо необхідності призначення ОСОБА_3 покарання у виді реального позбавлення волі не наведено.
Суд касаційної інстанції у свою чергу погоджується з таким висновком тавважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Посилання у касаційній скарзі на негативну характеристику винного з місця його навчання та ту обставину, що ОСОБА_3 був відрахований з ліцею, що, на думку потерпілих, вказує на його суспільну небезпечність, не відповідають матеріалам провадження. Згідно наявних у справі матеріалів, ОСОБА_3 станом на жовтень 2018 року навчається в технікумі № 4 у Об`єднанні шкіл гастрономії та готельного господарства в Польщі, жодних даних про негативну характеристику із цього навчального закладу у справі немає.
Так само безпідставним є і твердження касаторів про відсутність такої обставини, що пом`якшує покарання, як щире каяття засудженого.
<