Постанова
Іменем України
22 березня 2021 року
м. Київ
справа № 606/2021/19
провадження № 61-9923св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області, прокуратура Тернопільської області,
третя особа - Управління Національної поліції в Тернопільській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року у складі судді Марціцкої І. Б. та постанову Тернопільськогоапеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Сташків Б. І., Щавурська Н. Б.,
у справі за позовомОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області, прокуратури Тернопільської області, третя особа - Управління Національної поліції в Тернопільській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області (далі - УМВС в Тернопільській області), прокуратури Тернопільської області, третя особа - Управління Національної поліції в Тернопільській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 368 КК України та виправдано. Зазначав, що він незаконно перебував під слідством та судом протягом 3 років 6 місяців та 25 днів, а саме: з 31 липня 2015 року по 09 січня 2019 року. Вважав, що за час перебування під слідством та судом були суттєво порушені його нормальні життєві зв`язки, він був змушений доводити свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, втрачалися зв`язки з дорогими для нього людьми, внаслідок чого він зазнав глибоких душевних страждань та переніс нервове потрясіння, погіршився стан його здоров`я. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у 700 000 грн.
Крім цього, до нього двічі застосовувався захід забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади. При цьому, відсторонення від посади відбувалось без збереження заробітної плати, внаслідок чого йому не виплачено 17 732,91 грн, що складає суму майнової шкоди.
Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача 17 732,19 грн майнової шкоди та 700 000 грн моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, а також 10 500 грн витрат, сплачених за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні та 8 500 грн витрат на правничу допомогу, понесені в даній справі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 200 000 грн моральної шкоди; 17 732,91 грн майнової шкоди та 8 500 грн витрати на правничу допомогу по цивільній справі понесені ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що після оголошення підозри ОСОБА_1 обрався запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, двічі застосувався такий захід забезпечення кримінального провадження як відсторонення від посади, ОСОБА_1 змушений був з`являтися на неодноразові виклики до органів досудового розслідування, суду, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. ОСОБА_1 зазнав душевних переживань, оскільки доводив свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, переніс нервове потрясіння. Додаткових моральних страждань завдали публікації в Інтернет виданнях про те, що головного лікаря спіймали на хабарі, в подальшому поширюючи інформацію, що не зважаючи на доводи суд виправдав хабарника і т. д. Розміщена неправдива інформація по відношенню до позивача викликала допитливість у сусідів по будинку, серед багатьох знайомих, у численних колег по роботі, у тому числі різних лікувальних закладів. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що моральна шкода в розмірі 200 000 грн буде співрозмірна із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями. Разом з тим, відповідно до розрахунку відшкодування заробітної плати ОСОБА_1 за період відсторонення з 09 червня 2015 року до 09 серпня 2015 року та з 23 грудня 2015 року по 20 лютого 2016 року становить всього 17 732,91 грн, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в сумі 17 732,19 грн підлягали задоволенню в повному обсязі. При цьому, позовні вимоги про відшкодування ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженню у розмірі 10 500 грн не підлягали задоволенню, оскільки долучена позивачем копія квитанції про оплату не містить належних реквізитів, які б свідчили про оформлення вказаного документу відповідно до вимог законодавства, крім того в матеріалах справи відсутній розрахунок таких витрат. Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, понесені в даній справі, суд прийшов до висновку, що позивачем надано докази, які свідчать про понесення ним таких витрат в сумі 8 500 грн.
Постановою Тернопільськогоапеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу УМВС в Тернопільській області залишено без задоволення.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення мотивовано тим, що задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та стягнув суму 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Крім того, розмір заробітної плати, яку позивач не отримав, викладена у розрахунку головного бухгалтера Микуленецької районної лікарні, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в сумі 17 732,19 грн.
При цьому, згідно довідки про доходи середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за березень-квітень 2015 року становила 4 442 грн (середньоденна 211,52 грн). Тобто, заробітна плата, яку позивач не отримав, складає 17 767,68 грн (84 робочих дні х 221,52 грн), що на 34,77 грн більше, ніж стягнуто судом.
Взявши до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року УМВС в Тернопільській областіподало касаційну скаргу на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга УМВС України в Тернопільській області мотивована тим, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме довідці про доходи від 05 лютого 2020 року № 43.
Позивачем всупереч абзацу 3 пункту 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати не надав суду належну довідку про суму отримання заробітної плати за останні два місяці які передували події та не надано копії наказу про встановлення посадового окладу та додаткових видів заробітної плати. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 199/2128/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/23071/18, від 01 червня 2020 року у справі № 331/106/17 та постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц, щодо обов`язковості використання норм та правил Порядку при обрахунку середньої заробітної плати.
Разом з тим, сам факт наявності виправдувального вироку не є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди та беззаперечною підставою для її відшкодування. На дані правовідносини жодним чином не розповсюджується презумпція моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди та чіткого розрахунку суми відшкодування. Судами попередніх інстанцій не аргументовано в чому саме проявилися порушення нормальних взаємозв`язків позивача та яких додаткових зусиль він докладав для організації свого життя.
Крім того, щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу надану в рамках розгляду даної справи слід зазначити, що договір про надання правничої допомоги від 25 вересня 2019 року не зареєстрований належним чином, оскільки в ньому не зазначено номера під яким він зареєстрований, що в свою чергу може свідчити про формальний характер його створення. Також, серед істотних умов договору не вказано ціни договору.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Теребовлянського районного суду Тернопільської області.
07 жовтня 2020 року справа № 606/2021/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як встановлено вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, 03 червня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 368 КК України. 27 липня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну підозри на частин першу статті 368 КК України.
04 червня 2015 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід - особисте зобов`язання строком на 2 місяці.
Відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань № 12015210000000202 від 14 травня 2015 року, ОСОБА_1 обвинувачувався в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища.
Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року (справа № 606/1634/15-к) ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК України.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною першою статті 368 КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення за частиною першою статті 368 КК України, залишено без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передб