Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Ткача І.В., Князєва В.С., Пількова К.М.,
Справа №911/2390/18 (провадження №12-73гс20)
16 лютого 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верховного Суду (далі - ВП ВС) 16.02.2021 ухвалила постанову, якою касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка», Амбулаторно-поліклінічного закладу «Київський міський дитячий діагностичний центр» та заступника прокурора міста Києва задовольнила частково. Рішення Господарського суду Київської області від 11 березня 2019 року, додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №911/2390/18 скасувала та направила справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
З висновком ВП ВС не погоджуємося та відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку, суть якої полягає у такому.
Стисло щодо суті правовідносин, що склалися
1. У жовтні 2018 року прокурор звернуся в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та Амбулаторно-поліклінічного закладу «Київський міський дитячий діагностичний центр» до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка» про стягнення 100 235,60 грн заборгованості з орендної плати, обов`язок щодо сплати якої передбачений договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29 листопада 2017 року №2558.
2. У січні 2019 року відповідач звернувся до Господарського суду Київської області з клопотанням про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва, оскільки нерухоме майно, стягнення коштів за оренду якого є предметом спору, знаходиться у місті Києві.
Стислий виклад рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
3. Господарський суд Київської області рішенням від 11 березня 2019 року позов задовольнив частково. В описовій частині рішення суд зазначив про розгляд у судовому засіданні 14 січня 2019 року клопотання відповідача про передачу справи за територіальною підсудністю та відмову в його задоволенні з підстав необґрунтованості.
4. Додатковим рішенням від 25 березня 2019 року цей же суд заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково.
5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03 жовтня 2019 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.
6. Суд першої інстанції в описовій частині рішення зазначив про відмову в задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва з підстав його необґрунтованості. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про необґрунтованість тверджень відповідача про виключну підсудність цього спору.
7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) ухвалою від 30 вересня 2020 року передав справу на розгляд ВП ВС на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 16 травня 2018 року у справі №640/16548/16-ц, щодо територіальної юрисдикції (підсудності) справи про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна.
8. КГС ВС зазначив, що хоч предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів за оренду нерухомого майна, що знаходиться у місті Києві, однак до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна (частина третя статті 30 ГПК України), не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності (стаття 27 ГПК України).
9. За результатами розгляду справи №911/2390/18 ВП ВС ухвалила постанову 16.02.2021. У постанові ВП ВС дійшла висновку, що цей спір має розглядатися за правилами виключної підсудності справ, яка регулюється частиною третьої статті 30 ГПК України.
10. Вирішуючи питання щодо територіальної юрисдикції (підсудності) справи ВП ВС виходила з того, що в чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 ГПК України вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
11. ВП ВС вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.
12. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
13. Враховуючи викладене, ВП ВС дійшла висновку, що правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у місті Києві, тому спір у цій справі, переданий на розгляд до Господарського суду Київської області, вирішувався з порушенням положень частини третьої статті 30 ГПК України.
Щодо незгоди з висновком про виключну юрисдикцію (підсудність) справи, викладеним у постанові ВП ВС
14. Відповідно до частини першої статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
15. У частині першій статті 29 ГПК України встановлено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
16. Відповідно до частини третьої статті