Постанова
Іменем України
18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 161/12878/19
провадження № 51-1224км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І. А.,
прокурора Костюка О. С.,
захисника Стасюка О. В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Стасюка О. В. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030010001966, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1, жителя АДРЕСА_2, судимого вироком Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 12 вересня 2018 року за ч. 3 ст. 297 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком згаданого суду від 12 вересня 2018 року і визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 2 червня 2019 року близько 21:30 у стані алкогольного сп`яніння на пішохідному мості між торговим центром "Караван" (вул. Карпенка Карого, 1, м. Луцьк) та залізничним вокзалом "Луцьк" (Привокзальний майдан, 1, м. Луцьк) вчинив розбійний напад на раніше не знайомого потерпілого ОСОБА_2 шляхом нанесення одного удару правою рукою в ліву частину обличчя останньому, чим заподіяв йому середньої тяжкості тілесні ушкодження Надалі ОСОБА_1 відкрито заволодів належним потерпілому мобільним телефоном марки "Самсунг J6", IMEI НОМЕР_1, вартістю 5000 грн, з чохлом вартістю 250 грн, сім-карткою мобільного оператора "Vodafone" НОМЕР_2 та флеш картою пам`яті micro sd, об`ємом 32 Гб вартістю 300 грн, заподіявши ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 5550 грн.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2020 року залишив без змін вирок місцевого суду, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній сказі захисник Стасюк О. В., посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 і закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.Аргументуючи свої вимоги, скаржник вказує на те, що матеріали провадження не містять достатніх та належних доказів, що підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину. Зокрема, на думку захисника, надані у судовому засіданні показання потерпілого ОСОБА_2 щодо нанесення ОСОБА_1 йому удару в обличчя та заволодіння належним йому мобільним телефоном є суперечливими, оскільки не узгоджуються із іншими наведеними у вироку доказами. Наголошує на тому, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини кримінального провадження, не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відеозапису з камер відеоспостереження ТЦ "Караван", а також розписці потерпілого ОСОБА_2, які свідчать про те, що мобільний телефон викрав саме свідок ОСОБА_5 . Крім того, захисник, посилаючись на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладений у постанові від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18, стверджує, що сторона обвинувачення, порушуючи вимоги п. 6 ч. 2 ст. 242 Кримінального кодексу України (далі - КПК), у цьому провадженні не призначила експертизи для визначення вартості викраденого майна - мобільного телефону. Вважає, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення та не усунув їх, всупереч ст. 404 КПК необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про повторне дослідження доказів і постановив ухвалу, яка не відповідає статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу захисника частково, оскільки вважав за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через невідповідність оскарженого рішення вимогам ст. 419 КПК.
Захисник Стасюк О. В., який узяв участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, підтримав подану касаційну скаргу, просив скасувати вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів і закрити кримінальне провадження.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі - Суд) переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, касаційний суд не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а при здійсненні перегляду виходитьіз фактичних обставин, установлених у вироку.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, захисник, посилаючись на суперечливість показань потерпілого та неврахування інших доказів на підтвердження невинуватості його підзахисного, фактично не погоджується з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судами фактичними обставинами, що, виходячи з наведених вище вимог, до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Натомість ці обставини були предметом перевірки під час перегляду вироку судом апеляційної інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, який не встановив порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише у межах висунутого їй обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
З положень ст. 94 КПК випливає, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Указаних вимог закону суд першої інстанції, постановляючи рішення, дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновки суду про доведеність винуватість ОСОБА_1 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбою), ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Так, мотивуючи свій висновок щодо винуватості ОСОБА_1, суд правильно послався на:
- на показання допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_2, який детально розповів про обставини, за яких саме ОСОБА_1 завдав йому удару в обличчя і заволодів належним йому мобільним телефоном, який був у кишені куртки, при цьому зазначив, що ОСОБА_5 постійно перебував із засудженим, однак жодних ударів йому не завдавав та не викрадав його мобільного телефону;
- показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтвердили факт конфлікту між свідком ОСОБА_5 та його матір`ю ОСОБА_6, під час якого остання запитувала у сина, звідки він узяв мобільний телефон, а надалі його розбила;
- показання свідка ОСОБА_6, яка пояснила, що її знайома принесла мобільний телефон, але вона його розбила під час сварки із сином.
Також суд урахував та проаналізував у сукупності з іншими наявні у справі письмові докази, а саме дані, що містяться: у протоколах огляду місця події від 3 червня 2019 року з фототаблицями до нього; у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 7 червня 2019 року за участю ОСОБА_2 і ОСОБА_5 (згідно з якими потерпілий та свідок за загальними рисами обличчя впізнали ОСОБА_1 як особу, котра 2 червня 2019 року завдала тілесних ушкоджень ОСОБА_2 та заволоділа його мобільним телефоном); у протоколі слідчого експерименту від 10 липня 2019 року з фототаблицями до нього (відповідно до якого потерпілий ОСОБА_2 показав та детально розповів на місці про обставини вчинення 2 червня 2019 року злочину щодо нього); на переглянутому в судовому засіданні диску DVD-R із записом протоколу огляду місця події від 3 червня 2019 року; у протоколі огляду речових доказів від 7 червня 2019 року, а також у висновку експерта від 19 червня 2019 року № 399, яким встановлено наявність ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, визначено ступінь їх тяжкості, механізм утворення й локалізацію.