| |
| |
Постанова
іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 281/422/18
провадження № 51-5167км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Вараниці В.М.,
захисників Захарова О.В., Ракитянської К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018060200000077,
за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого 29 березня 2018 року Лугинським районним судом за ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з іспитовим строком тривалістю 1 рік,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,
за касаційною скаргою захисників Захарова Олексія Володимировича та Ракитянської Катерини Василівни в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вироки Лугинського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2019 року
та Житомирського апеляційного суду від 22 липня 2020 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі
на строк 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лугинського районного суду від 29 березня 2018 року
та призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
6 років 6 місяців.
У строк відбуття покарання ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення
з 10 по 13 квітня 2018 року включно та з 27 квітня по 26 грудня 2018 року включно
з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1
на користь ОСОБА_3 100 000 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди
та 7210 тис. грн - матеріальної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_4, судове рішення стосовно якого
в апеляційному та касаційному порядку не оскаржено.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, за таких обставин.
08 квітня 2018 року ОСОБА_1 розпивав алкогольні напої зі своїми знайомими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у кафе-барі "Гламур", розташованому за адресою:
вул. Сергія Гуца, 10/32, смт Лугини, Житомирська область.
Цього ж дня близько 00 годин 00 хвилин під час того як ОСОБА_1 та ОСОБА_4 сиділи за столиком на літньому майданчику біля вказаного кафе-бару, повз
них проходив ОСОБА_6 та посміхнувся в бік останніх, що не сподобалося
ОСОБА_4 , який, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, в присутності сторонніх осіб, нічого при цьому не пояснюючи, підійшов до ОСОБА_6, взяв його двома руками за одяг
та почав штовхати з літнього майданчика, при цьому умисно правою рукою вдарив ОСОБА_6 у ділянку лівої частини голови. У цей час до них підійшла
ОСОБА_7 , почала їх розбороняти та відтягнула ОСОБА_4 від ОСОБА_6 .
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_4 ОСОБА_6 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді двох синців у ділянці лоба зліва, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
Побачивши це, ОСОБА_1, який весь цей час був поряд із ними та якому також
не сподобалась поведінка ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно та цілеспрямовано, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, тримаючи у руці скляну пляшку з-під пива, підійшов до ОСОБА_6 та, нічого при цьому не пояснюючи, умисно завдав нею одного удару ОСОБА_6
у ділянку життєво важливого органу - праву частину голови, внаслідок чого
в ОСОБА_6 пішла кров. Після цього ОСОБА_1 викинув пусту скляну пляшку,
та конфлікт було зупинено відвідувачами кафе-бару, які відпочивали на літньому майданчику.
Унаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 ОСОБА_6 було заподіяно тілесні ушкодження, які належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних
для життя, мають прямий причинний зв`язок зі смертю потерпілого, що настала через декілька годин після отримання ним удару.
Житомирський апеляційний суд вироком від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу захисників Захарова О.В., Ракитянської К.В. в інтересах ОСОБА_1 залишив
без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково та скасував вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_1 . Ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі на строк
7 років. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання повністю приєднав невідбуту частину покарання за вироком Лугинського районного суду Житомирської області від 29 березня 2018 року у виді позбавлення волі на строк
6 місяців та остаточно призначив ОСОБА_1 до відбуття покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців. У решті вирок залишив без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі захисники Захаров О.В. і Ракитянська К.В. просять скасувати вироки судів першої та апеляційної інстанцій і закрити кримінальне провадження щодо засудженого ОСОБА_1 на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
Захисники наводять доводи про те, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги
ч. 2 ст. 85 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), послався
у вироку на недопустимі докази, зокрема на показання свідка ОСОБА_8, яка не була безпосереднім очевидцем подій, тобто на показання з чужих слів, а також на отримані до моменту затримання ОСОБА_1 (10 квітня 2018 року о 19:40) за результатами проведення слідчих дій докази, а саме: протоколи огляду місця події з додатками, постанову про визнання речових доказів від 09 квітня 2018 року, протокол огляду трупа від 10 квітня 2018 року, протоколи огляду предмета від 14 квітня 2018 року, постанову про визнання речових доказів від 10 квітня 2018 року. Захисники зазначають, що всі письмові докази отримані за результатами слідчих дій, проведених тими співробітниками поліції, які не були визначені керівником органу досудового розслідування як уповноважені на те. Вказують, що постанова заступника начальника СУ ГУНП в Житомирській області про визначення групи слідчих в кримінальному провадженні датована 09 квітня 2018 року, ухвалена не раніше наступного дня, оскільки містить інформацію про затримання засудженого, яке було здійснене в порядку ст. 208 КПК 10 квітня 2018 року.
У касаційній скарзі також наведено доводи стосовно того, що письмові докази, зокрема протоколи від 09 квітня 2018 року огляду місця події у домоволодінні ОСОБА_1, у кафе "Гламур", відкритої ділянки місцевості, де знайдено труп, протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протокол огляду трупа від 10 вересня 2019 року не містять відомостей, які підтверджують їх належність до цього кримінального провадження, а саме не містять точного номеру цього кримінального провадження, а висновок суду першої інстанції про те, що саме сторона захисту не довела проведення відповідних слідчих дій не у цьому кримінальному провадженні суперечить ст. 17, ч. 2 ст. 92 КПК та порушує вимоги ст. 52 Конституції України.
Огляд місця події (в домоволодінні ОСОБА_1 ) за твердженнями сторони захисту фактично є обшуком, проведеним без дозволу слідчого судді, а вилучене майно не арештовувалось.
Сторона захисту вважає, що суд першої інстанції грубо порушив приписи ч. 1 ст. 87 КПК щодо визнання недопустимими доказів, отриманих унаслідок порушення прав та свобод людини, а також п. 2 ч. 2 цієї статті. Так, захисники вказують, що засуджений ОСОБА_1 перебував під контролем поліції фактично з 09 квітня 2018 року, протягом цього періоду за його участю було проведено слідчі дії та отримано докази, які суд першої інстанції не визнав недопустимими, як-от: протокол огляду місця події в домоволодінні ОСОБА_1 з додатками від 09 квітня 2018 року, протокол огляду предмета від 14 квітня 2018 року (огляд речей, вилучених у засудженого), постанову про визнання речовими доказами речей, вилучених в ОСОБА_1 від 10 квітня 2018 року, та похідний від вказаних процесуальних (слідчих) дій висновок експерта від 30 квітня 2018 року № 438. 11 квітня 2018 року ОСОБА_1 заявив слідчому судді Лугинського районного суду Житомирської області, що слідчий Таргонський С.С. 10 квітня 2018 року у своєму кабінеті вдарив його кулаком у лоб, а також тримав його в кабінеті, не дозволяючи пити воду та справляти природні потреби у відведеному для цього місці. У зв`язку з цим слідчий суддя виніс ухвалу, якою зобов`язав того ж слідчого провести розслідування власних зловживань та повідомити суд про результати розслідування, однак такого розслідування не було проведено, що є порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Захисники також вказують, що апеляційний суд не зазначив у вироку деяких доказів, досліджених ним, зокрема акта судово-медичного обстеження ОСОБА_1, що містить інформацію про наявність у останнього тілесних ушкоджень, а тому висновок апеляційного суду щодо не підтвердження факту жорстокого поводження з ОСОБА_1 не відповідає дійсності. Відсутність будь-яких доказів про походження цих тілесних ушкоджень створює неспростовану презумпцію того, що ОСОБА_1 було піддано нелюдському поводженню всупереч ст. 3 Конвенції.
Захисники також зазначають, що судом не встановлено жодного прямого доказу, який би вказував на те, що потерпілий ОСОБА_6 загинув унаслідок дій, які вчинив засуджений ОСОБА_1 та вказують про порушення права засудженого не свідчити проти самого себе тому, що суди надали доказового значення визнанню ОСОБА_1 вини, незважаючи на його подальшу відмову від попередніх показань.
Крім того, на думку сторони захисту, суд першої інстанції помилково стягнув
з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої компенсації моральної
та матеріальної шкоди в розмірі "107 210 тис. грн", що відповідає 107 210 000 грн
(ста семи мільйонам двомстам десяти тисячам гривень 00 коп.). Такий розмір відшкодування не був обґрунтованим та не підтверджений жодним доказом. До того
ж у сторони обвинувачення відсутні докази того, що під час досудового розслідування особу, яка, за версією сторони обвинувачення, загинула від тілесного ушкодження, спричиненого ОСОБА_1, було взагалі ідентифіковано, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній протокол впізнання трупа, яке здійснюється відповідно до вимог ст. 230 КПК. Це призвело до незаконного залучення до кримінального провадження як потерпілої матері загиблого ОСОБА_2 і, як наслідок, до стягнення на її користь компенсаціїморальної та матеріальної шкоди.
Вирок апеляційного суду, за твердженням захисників, постановлений із порушенням норм процесуального права, оскільки відповідно до приписів ч. 1 ст. 417 КПК, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції мав скасувати обвинувальний вирок і закрити кримінальне провадження.
Позиції учасників судового провадження
У поданих до касаційного суду письмових запереченнях на касаційну скаргу захисників прокурор навів аргументи на спростування доводів захисників та просив залишити її без задоволення.
У судовому засіданні захисники Захаров О.В. і Ракитянська К.В. підтримали викладені
у касаційній скарзі доводи та просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення спільної касаційної скарги захисників
і просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Від представника потерпілої ОСОБА_2 - Онопрієнка А.В. надійшло клопотання
про проведення касаційного розгляду без їхньої участі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З цих підстав викладені у касаційній скарзі доводи, що стосуються незгоди
зі встановленими судом фактичними обставинами, колегія суддів розглядає через призму дотримання вимог процесуального закону до встановленого порядку (процедури) здійснення кримінального провадження, оцінки доказів на предмет їх допустимості, оскільки саме такий аналіз перебуває в межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених в ст. 433 КПК.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При здійсненні апеляційної процедури суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже обґрунтованість рішення суду та справедливість засудження не мають викликати сумнів. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження
й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 апеляційний суд не дотримався вказаних вимог закону.
Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисників
та прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про те, що досудове розслідування
та судовий розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, а викладені у вироку висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні
і детально викладеними у вироку належними, достовірними та допустимими доказами.
Водночас доводи захисників про недопустимість доказів, а саме: протоколів огляду місця події з додатками, постанови про визнання речових доказів від 09 квітня 2018 року, протоколу огляду трупа від 10 квітня 2018 року, протоколів огляду предмета від 14 квітня 2018 року, постанови про визнання речових доказів від 10 квітня 2018 року, як таких, що за твердженням сторони захисту, отримані неуповноваженими слідчими, які не були визначені в передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку, залишились без належної уваги апеляційного суду.
Так, постановою заступника начальника СУ ГУНП в Житомирській області О.М. Нерух, яка датована 09 квітня 2018 року, проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено слідчим Таргонському С.С., Бовсуновському Р.М., Товарницькому В.М., Іваниську С.В. (т. 4, а.п. 1-2).
В змісті зазначеної постанови убачається вказівка на те, що засудженого ОСОБА_1 було затримано 10 квітня 2018 року. Під час судових дебатів прокурор зазначила, що датою підписання постанови слід вважати 10 квітня 2018 року, оскільки саме цього дня ОСОБА_1 було затримано у порядку ст. 208 КПК (т. 4, а.п. 49) і про це йдеться в постанові про визначення слідчих. Про те, що датою підписання цієї постанови є 10 квітня 2018 року, прокурор в кримінальному провадженні прямо зазначає в апеляційній скарзі (т. 4, а.п. 142).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, протокол затримання ОСОБА_1 складено 10 квітня 2018 року о 19 год. 40 хв. За умови, що постанова про призначення групи слідчих складена та підписана після затримання ОСОБА_1 та відсутності інших рішень керівника органу досудового розслідування про визначення її складу, фактично йдеться про відсутність відповідного рішення керівника органу досудового розслідування, прийнятого в порядку ст. 39 КПК, стосовно визначення групи слідчих в кримінальному провадженні до того часу.
Місцевий суд, як видно зі змісту оскарженого вироку, погодився з твердженнями сторони захисту про недопустимість відомостей з протоколу проведення слідчого експерименту від 09 квітня 2018 року (т. 2, а.п. 85-91) у зв`язку з тим, що прокурором не було надано доказу того, що слідча дія, проведена старшим слідчим СУ ГУНП в Житомирській області капітаном поліції Іваниськом С.В. як уповноваженою на проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні особою. Відомості про слідчого Іванисько С.В., на відміну від слідчих Таргонського С.С., Бовсуновського Р.М., Товарницького В.М., не були внесені до ЄРДР на час здійснення ним вказаної слідчої дії. Водночас всі зазначені слідчі вказані в постанові заступника начальника СУ ГУНП в Житомирській області О.М. Нерух, яка датована 09 квітня 2018 року. Отже суд першої інстанції дійшов висновку про допустимість інших доказів, що зібрані групою слідчих, відомості про яких було внесено до ЄРДР до затримання о 19:40 10 квітня 2018 року засудженого ОСОБА_1, фактично обґрунтувавши його необов`язковістю вирішення питання про склад слідчих в кримінальному провадженні в формі постанови керівника органу досудового розслідування.
Натомість кримінальний процесуальний закон у ст. 110 КПК встановлює, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 39 та ч. 1 ст. 214 КПК визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, належить до компетенції керівника органу досудового розслідування.