ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3104/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Гулевець О. В.
від 22 липня 2020 року
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Агрикової О. В., Мальченко А. О., Чорногуза М. Г.
від 23 грудня 2020 року
за позовом Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про розірвання договору
за участю представників:
позивача: Нікітін О. С.
відповідача: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про розірвання укладеного між ними договору № ПЗ/Ш-2009/НЮ від 11 лютого 2020 року.
В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідач допустив істотне порушення умов цього договору, передбачених пунктами 1.5., 3.1. договору, а саме: не надав позивачу рознарядку (дозвіл) на виконання передбачених договором робіт, внаслідок чого позивач не має підстав для початку виконання робіт за договором, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 та статті 651 Цивільного кодексу України у зв`язку з істотним порушенням його умов з боку замовника.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
11 лютого 2020 року між Приватним акціонерним товариством "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" як підрядником та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" як замовником за результатами проведеної відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" процедури закупівлі був укладений договір № ПЗ/Ш-2009/НЮ (далі по тексту - договір, спірний договір), відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації "Технічне переоснащення пристроїв ЕЦ-3 ст. Козятин-1 регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - роботи), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи. Результатом виконання робіт за цим договором є розроблена підрядником проектно-кошторисна документація "Технічне переоснащення пристроїв ЕЦ-3 ст.Козятин-1 регіональної філії "Південно-Західна залізниця", далі - ПКД, (код ДК 021-2015 - 71320000-7 - Послуги з інженерного проектування) згідно з ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013, з позитивним експертним звітом за результатами проведення її експертизи. Підрядник зобов`язаний розробити проектно-кошторисну документацію "Технічне оснащення пристроїв ЕЦ-3 ст.Козятин-1 регіональної філії "Південно-Західна залізниця" згідно із завданням на проектування, державними будівельними нормами, вихідними даними, наданими Замовником.
За змістом пункту 2.1. договору, кошторису № 1, що є додатком № 1 до договору, вартість виконання робіт з розробки ПКД складає 348 000,00 грн (з ПДВ).
Відповідно до пункту 1.5. договору термін виконання робіт - до 28 лютого 2020 року (включно). Початок виконання робіт - з дня підписання сторонами цього договору та отримання підрядником рознарядки замовника.
Згідно з пунктом 3.1. договору роботи за цим договором виконуються протягом терміну виконання робіт, встановленого цим договором, тільки на підставі наданої письмової рознарядки Замовника, яка вважається дозволом на виконання робіт та є підтвердженням готовності Замовника до приймання робіт. Зі сторони Замовника рознарядка підписується з урахуванням вимог статуту замовника, щонайменше двома з таких уповноважених осіб, а саме:
- першим заступником директора (особою, що виконує його обов`язки) регіональної філії Південно-Західна залізниця";
- головним інженером - першим заступником директора (особою, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця";
- заступником директора з інфраструктури (особою, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця";
- заступником директора з рухомого складу і матеріально-технічного постачання (особою, по виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця";
- заступником директора з рухомого складу (особою, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця";
- заступником директора з фінансово-економічних питань (особою, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця";
- заступником директора з управління персоналом та соціальної політики (особою, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця";
- заступником директора з безпеки (особою, що виконує його обов`язки) регіональної філії Південно-Західна залізниця".
Відповідно до пункту 3.2. договору Замовник не несе відповідальності та обов`язку оплати за виконані роботи за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, що визначені у пункті 3.1. договору.
Згідно з пунктом 3.4. договору Підрядник виконує роботи згідно із завданням на проектування (додаток № 2) та умовами цього договору.
Відповідно до умов цього договору Підрядник зобов`язаний, зокрема, виконати роботи відповідно до вихідних даних та завдання на проект (додаток № 2), з дотриманням затверджених норм і правил (підпункт 4.3.1. пункту 4.3. договору).
У пункті 8.1. договору сторони погодили, що договір набирає сили з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині розрахунків - до повного його виконання.
У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про розірвання укладеного між ними договору № ПЗ/Ш-2009/НЮ від 11 лютого 2020 року, посилаючись на те, що відповідач допустив істотне порушення умов цього договору, передбачених пунктами 1.5., 3.1. договору, а саме: не надав позивачу рознарядку (дозвіл) на виконання передбачених договором робіт, що є підставою для розірвання договору в судовому порядку відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 та статті 651 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень та оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд міста Києва рішенням від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2020 року, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для розірвання договору, оскільки позивач в порушення статті 188 Господарського кодексу України не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання спірного договору, умови договору не передбачають право позивача як підрядника на одностороннє розірвання договору, а допущене відповідачем порушення умов договору не є істотним в розумінні статті 651 Цивільного кодексу України і не є підставою для розірвання договору, а є відповідно до статті 613 Цивільного кодексу України простроченням кредитора та є підставою для зупинення зобов`язань позивача за договором. За висновком судів позивач не був позбавлений права на укладення додаткової угоди з відповідачем щодо продовження строку виконання зобов`язань з виконання робіт.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
5. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги.
Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1 та 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме:
- статтю 651 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 910/5573/19;
- частину другу статті 613 Цивільного кодексу України, висновок Верховного Суду щодо можливості застосування цієї норми права до спірних правовідносин відсутній. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 613 Цивільного кодексу України для нормативного обґрунтування відхилення доводів позивача про допущене відповідачем істотне порушення умов договору, дійшли помилкового висновку про те, що допущене відповідачем порушення умов договору не є істотним та відсутні підстави для застосування статті 651 Цивільного кодексу України. Суди не врахували те, що невиконання відповідачем зобов`язань унеможливлює початок роботи боржником та своєчасне виконання зобов`язання, а домовленість сторін про зміну умов укладеного договору відсутня, як і відсутні дії кредитора (відповідача), спрямовані на виконання зобов`язань протягом розгляду справи (врегулювання спору) у судах першої та апеляційної інстанції.
Скаржник зазначає про те, що застосування частини другої статті 613 Цивільного кодексу України можливе виключно у випадку виконання зобов`язання замовником (відповідачем) з порушенням строку. Передбачена частиною другою статті 613 Цивільного кодексу України відкладальна умова не є імперативною, а передбачає можливість боржника на відстрочення виконання зобов`язання на період прострочення зобов`язання кредитором, відповідно реалізується виключно за волевиявленням боржника. Суди не врахували те, що відповідач не виконав свої передбачені пунктом 3.1. договору зобов`язання як на момент подання позову, так і на дату ухвалення судами попередніх оскаржуваних рішень, а 31 грудня 2020 року строк дії договору закінчився.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу посилається на обставини того, що строк дії спірного договору закінчився, жодна з сторін договору до його виконання не приступила, з огляду на що зазначає про те, що договірні відносини між позивачем та відповідачем станом на 04 березня 2021 року (дату написання цього відзиву на касаційну скаргу) відсутні та просить розглядати касаційну скаргу у цій справі без участі його представника.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені позивачем у касаційній скарзі та відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже відповідно до положень пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Критеріями визначення подібності правовідносин в іншій аналогічній справі є: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц).
Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Проаналізувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 910/5573/19, на які позивач послався у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначеній справі № 910/5573/19 не є подібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 910/3104/20, що переглядається, з огляду на таке.
Як вбачається предметом спору у справі № 910/5573/19, які і у цій справі № 910/3104/20 є розірвання договору, що свідчить про подібність зазначених справ за предметом спору. Проте за підставами позову зазначені справи є різними. Так, у справі № 910/5573/19 позов був обґрунтований істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні спірного у справі № 910/5573/19 договору. Правовою підставою позову була визначена статті 652 Цивільного кодексу України. Натомість у цій справі фактичною підставою позову є істотне порушення відповідачем умов договору та правовою підставою позову є стаття 651 Цивільного кодексу України
Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/5573/19 правовідносинам у цій справі № 910/3104/20, висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 19 грудня 20169 року у справі № 910/5573/19, були зроблені в інших, ніж у цій справі № 910/3104/20 правовідносинах, не стосуються розірвання договору з підстав істотного порушення умов договору та, відповідно не стосуються застосування статті 651 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке науково-виробниче об`єднання "Імпульс" на рішення Господарського суду міста Києва від 22 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2020 року у справі № 910/3104/20 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач визначив пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який передбачає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач послався на помилкове застосування судами попередніх інстанцій частини другої статті 613 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості застосування цієї норми до спірних правовідносин.
Як вбачається спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з розірванням договору підряду з підстав істотного його порушення замовником.
За загальним правилом, визначеним у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про розірвання договору в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з цим розірвання договору можливе також в односторонньому порядку, яке допускається виключно, якщо це прямо передбачено відповідним законом або договором.
Також законодавець передбачає можливість розірвання договору у судовому порядку за ініціативою однієї із сторін договору. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про розірвання договору не з будь-яких підстав, а лише з тих, що передбачені законом або договором.
Такими підставами для розірвання договору, передбаченими законом, є:
- істотне порушення договору його стороною (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України),
- істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України),
- інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).
Аналіз положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що право на розірвання договору в судовому порядку має будь-яка сторона договору у певних, визначених законом (зазначених вище) випадках. Право сторони договору на розірвання договору в судовому порядку передбачене законом, зокрема частиною другою статті 651 та частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, і це право не залежить від того, чи має сторона договору, яка ініціює розірвання договору в судовому порядку, право на одностороннє його розірвання відповідно до закону чи договору. Одностороннє розірвання договору у випадках, передбачених законом чи договором, та розірвання договору в судовому порядку є різними окремими способами розірвання договору.
Однак суди попередніх інстанцій не врахували наведеного, з огляду на що помилково послалися в обґрунтування відмови у розірванні спірного у цій справі договору на те, що умови спірного договору не передбачають право позивача як підрядника на одностороннє розірвання договору. Суди не врахували те, що закон передбачає право будь-якої сторони договору на його розірвання в судовому порядку, не обмежує це право можливістю звернення до суди лише тієї сторони договору, яка в силу закону чи умов договору має право на одностороннє розірвання договору.
Також суди попередніх інстанцій помилково послалися в обґрунтування відсутності підстав для розірвання договору на обставини того, що позивач в порушення статті 188 Господарського кодексу України не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання спірного договору.
Згідно з частинами другою та третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Отже стаття 188 Господарського кодексу України визначає порядок зміни / розірвання господарських договорів. Правила, передбачені частинами другою - четвертою статті 188 Господарського кодексу України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України.