Постанова
Іменем України
15 березня 2021 року
м. Київ
справа № 205/8125/17
провадження № 61-18163св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, посилаючись на те, що їй та її брату - ОСОБА_4 після смерті батька, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, належить по 1/2 частині домоволодіння АДРЕСА_1 . Після прийняття спадщини її брат у спірному домоволодінні не проживав, участі в його утриманні не брав. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Вона має право на належну брату частину домоволодіння в порядку набувальної давності, оскільки відкрито та безперешкодно нею користувалася більш ніж 10 років. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/2 частину домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено всіх обставин, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Позивач як незаконний володілець протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Разом з тим ОСОБА_1 достеменно було відомо про власника спірного майна та про те, що на це майно претендують дружина і син ОСОБА_4, які є спадкоємцями першої черги та прийняли спадщину у встановленому законом порядку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_4 не заперечував проти володіння його частиною будинку та не виявляв зацікавленості щодо свого майна. Натомість вона безперервно протягом 10 років володіла будинком, утримувала його та за власні кошти провела ремонт в ньому. Вважає, що добросовісно заволоділа спірним майном, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на підставі статті 344 ЦК України. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не взяли до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, наведених, зокрема в постанові від 04 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.
24 грудня 2019 року справа № 205/8125/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л. 19 грудня 2009 року, належить по 1/2 частині домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема на 1/2 частину вищевказаного домоволодіння.
Згідно з матеріалами спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4, із заявами про прийняття спадщини звернулися його дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Златової Н. А. від 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини та наявністю спадкоємців першої черги.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, за яким право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.