Постанова
Іменем України
18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 288/39/20
провадження № 61-17698св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області, про визначення місця проживання дітей,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом у якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 14 липня 2012 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської область від 25 червня 2019 шлюб між сторонами було розірвано.
Зазначала, що останнім часом відповідач почав агресивно себе поводити стосовно неї та дітей, провокує сварки, вживає нецензурну лайку, наносив їй тілесні ушкодження. Все вищезазначене відбувається в присутності дітей, тому вона неодноразово зверталася за допомогою до Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУ НП в Житомирській області із заявою про домашнє насильство. На даний час, вона з дітьми проживають разом за однією адресою з відповідачем. Скориставшись тим, що шлюб між ними розірвано, відповідач намагається позбавити її права проживати у будинку разом з дітьми, чим наносить їхнім дітям психологічну травму. Відтак, просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2020 року під головуванням судді Зайченко Є. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову місцевий суд виходив з того, що малолітні діти проживають в одному будинку разом з батьком та матір`ю, знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними, відомостей про те, що позивач на даний час проживає окремо або бажає змінити своє місце проживання матеріали справи не містять.
Крім того, місцевий суд зазначив про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів щодо неналежного виконання відповідачем свої батьківських обов`язків, аморальної поведінки відповідача, а також незадовільних умов проживання малолітніх дітей.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2020 року скасувано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задоволено.
Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, суперечить дійсним обставинам справи та не відповідає інтересам дітей. Тому не може бути врахований при ухваленні рішення в даній справі.
Встановивши, що після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати в одному будинку, тобто практично мають однакові належні матеріально-побутові умови, однак, батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити належне доброзичливе спілкування дітей з обома батьками, врахувавши думку малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, апеляційний суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір`ю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції приймаючи постанову про скасування рішення місцевого суду та задовольняючи позов, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Заявник вказує, що правом ініціювати питання про визначення місця проживання дітей має один з батьків у разі їх окремого проживання і в разі наявності такого спору. Проте спір з приводу місця проживання дітей відсутній, на цей час діти проживають разом із батьками позивача, а позивач проживає у належному позивачеві будинку.
Суд апеляційної інстанцій безпідставно взяв до уваги постанову Попільнянського районного суду Житомирської області у справі про адміністративне правопорушення про притягнення заявника до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, оскільки вказаних обставин він не визнає, а провадження у справі було закрито за закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Крім того заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_2 у якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
Вказує, що відповідач відключив у будинку газопостачання, водопостачання та електропостачання внаслідок чого діти зараз проживають з батьками позивача у Київській області.
Твердження відповідача про відсутність між сторонами спору з приводу визначення місця проживання дітей не заслуговує на увагу, адже спростовується наявними у справі матеріалами та змістом постанови апеляційного суду.
Оскарження постанови суду апеляційної інстанції необхідне відповідачу для того, щоб в подальшому виселити позивача з будинку в якому вона зареєстрована разом із дітьми.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Попільнянського районного суду Житомирської області.
11 січня 2021 року цивільна справа № 288/39/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в будинку на АДРЕСА_1, який на підставі договору дарування належить ОСОБА_2 .
За місцем роботи та проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 характеризуються позитивно.
Апеляційним судом встановлено, що про існування між сторонами неприязних стосунків свідчать неодноразові звернення позивачки до правоохоронного органу.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року закрито провадження в справі про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2, статтею 185 КУпАП, в зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Із змісту постанови вбачається, 16 вересня 2019 року, ОСОБА_2 близько 18-00 години за адресою: АДРЕСА_1, вчинив сімейне насильство відносно дружини ОСОБА_1, а саме: психологічне насильство в сім`ї.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 25 червня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Орган опіки та піклування Попільнянської районної державної адміністрації прийшов до висновку, що на даний час не видається можливим визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку з тим, що діти разом з батьком та матір`ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.
При цьому зазначений орган виходив з того, що після розірвання шлюбу в 2019 році малолітні діти та батьки залишилися проживати в одному будинку, який належить на праві власності батьку дітей ОСОБА_2 . Мати і діти зареєстровані у даному будинку. На даний час батьком аліменти не сплачуються. ОСОБА_1 зауважила, що після розлучення із ОСОБА_2 він не приймає участі в утриманні і вихованні дітей. Відповідач, у свою чергу стверджує, що утримує своїх дітей, в разі потреби купує одяг, на день народження подарував синові телефон, купує продукти харчування (фрукти). Питання щодо поділу майна при розірванні шлюбу не розглядалося. При обстеженні умов проживання працівника служби у справах дітей районної державної адміністрації було з`ясовано, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхні малолітні діти користуються спільною кухнею, ванною кімнатою, туалетом. Кімнати де проживають батько дітей та мати з дітьми прохідні. З вищевикладеного вбачається, що малолітні діти проживають в одному будинку з батьками, які розлучилися та перебувають на їх утриманні, батьком належним чином виконуються обов`язки щодо виховання та утримання дітей.
В суді апеляційної інстанції малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 висловив бажання проживати разом з матір`ю, незважаючи на те, що батьки разом з ним та братом проживають в одному будинку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.