Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 552/1033/20
провадження № 61-12820св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Полтавська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2020 року у складі судді
Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня
2020 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Абрамова П. С.,
Пилипчук Л. І.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Полтавської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй - ОСОБА_1, а також ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частках на праві приватної власності належить 7/20 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що успадковані ними після смерті ОСОБА_4 .
У свідоцтві про право на спадщину не зазначено які конкретно приміщення належать на праві власності позивачу та іншим співвласникам. Тому у їх спільній власності перебувала квартира АДРЕСА_2, що складається з кімнати площею 14,1 кв. м, кухні площею 14,1 кв. м, кімнати площею 17,3 кв. м, сіней площею
8,6 кв. м, загальною площею 54,1 кв. м.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Озерськ Челябінської області, Росія.
Спадкова справа після її смерті не відкривалась. Відповідно її частка 7/60 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ніким не успадкована, тому з 25 червня 2009 року не має власника.
ОСОБА_1 , з народження (з ІНФОРМАЦІЯ_2) проживає у 7/20 частинах вказаного домоволодіння. З березня 1957 року зареєстрована за вказаною адресою.
ОСОБА_2 у вказаному домоволодінні не проживала з 1961 року
та не утримувала майно, а ОСОБА_3 ніколи не проживав та не утримував зазначене домоволодіння.
Весь тягар з утримання майна позивач несла сама, піклувалася про нього
та забезпечувала його збереження у придатному для життя стані. Вона здійснювала оплату комунальних послуг, встановлення лічильника, його повірку, страхування будинку, сплату податку за землю тощо.
На даний час будинок потребує капітального ремонту, і ці витрати вона вимушено нестиме самостійно.
Таким чином з грудня 1982 року та з дня смерті її сестри - 25 червня 2009 року вона фактично добросовісно, відкрито і безперервно володіла та користувалася чужим майном, а саме 7/60 частинами домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, яка належала до дня смерті ОСОБА_2,
(а після її смерті власника у вказаної частині домоволодіння немає), утримувала її, підтримувала в належному стані, забезпечувала його збереження
у придатному для життя стані, мешкала.
В зв`язку з наведеним, просила визнати за нею право власності на 7/60 частин житлового будинку з частиною надвірних побудов, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, за набувальною давністю.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 08 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач не довела наявності підстав для набуття права власності на спірну частину нерухомого майна за давністю володіння. Тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що 7/60 частин спірного будинку після смерті ОСОБА_2 з 25 червня 2009 року не мають власника, а також, не надано доказів, що відсутні спадкоємці після смерті ОСОБА_2, оскільки з свідоцтва про смерть вбачається, що вона померла у Росії, м. Озерськ Челябінської області, тому спадщина також відкрилась у Росії.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що вона
не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що володіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
ОСОБА_1 посилається на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, а також необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме - частини другої статті 45, частини другої статті 48 Конвенції про правову допомогу і правові відносини
у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, заявник посилається на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин. які мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 552/1033/20, витребувано її з Київського районного суду міста Полтави.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченого 30 грудня 1982 року, спадкоємцями майна ОСОБА_4 є в рівних частках кожен: дочка - ОСОБА_1, дочка - ОСОБА_2, онук - ОСОБА_3 .
Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 7/20 частин житлового будинку з частиною надвірних побудов, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином частка кожного із спадкоємців у праві спільної часткової власності на будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 складає 7/60.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 червня 2015 року
у цивільній справі № 552/2908/15-ц встановлено факт належності ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30 грудня 1982 року.
Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою:
АДРЕСА_1 , з 20 березня 1957 року, що підтверджується даними домової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 ,
та даними паспорта громадянина України ОСОБА_1 .
Таким чином судом встановлено, що позивач користується вказаним нерухомим майном як співвласник відповідно до належної їй частки у праві спільної часткової власності на це майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується даними свідоцтва про смерть.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності