Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 523/1213/17
провадження № 61-16152св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року в складі судді Сувертак І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні власністю,
а саме гаражем, зазначеним в технічному паспорті літ. "Д", шляхом звільнення гаража від належного відповідачеві майна.
Посилався на те, що він є власником 32/100 частини житлового будинку
з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, та спірний гараж згідно з даними архівної справи бюро технічної інвентаризації входить
до надвірних будівель його частини будинку.
Відповідач є власником 24/100 частин цього ж будинку з надвірними будівлями та з дозволу позивача користувався гаражем.
У 2015 році на його прохання звільнити гараж ОСОБА_2 відповів відмовою, обґрунтовуючи її тим, що гараж належить йому.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача усунути йому перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні гаражем шляхом звільнення зазначеного гаража від належного відповідачеві майна - автомобіля марки BMW 535, 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, запчастин до цього автомобіля та коліс на дисках.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, позов задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні приватною власністю, а саме: гаражем, позначеним в технічному паспорті КП "ОМБТІ та РОН" від 06 лютого 2012 року літ. "Д", який входить до належних ОСОБА_1 на праві приватної власності 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою:
АДРЕСА_1 , шляхом звільнення гаража літ. "Д" від належного ОСОБА_2 майна - автомобіля марки "BMW 535", 1985 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, запчастин до цього автомобіля, чотирьох коліс на дисках.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 про належність йому на праві власності спірного гаража, в той час
як твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що гараж належить йому вважав не підтвердженими належними та допустимими доказами.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказує, що судами попередніх інстанцій
не враховано те, що в суді розглядається інша справа, предметом спору в якій
є оспорювання права власності на вказаний вище гараж, тому рішення судів ґрунтуються на припущеннях, адже у договорі дарування, який позивач вказує
як підставу позову та на який посилається, доводячи факт перебування гаража
в його власності, не вказано, що цей гараж подаровано саме йому.
Вважає, що суд безпідставно прийняв як доказ лист-відповідь комунального підприємства бюро технічної інвентаризації від 10 листопада 2015 року про склад ідеальної частки позивача в будинку з надвірними спорудами, тобто суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Також посилається на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму процесуального права щодо необхідності зупинення провадження у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року № 904/4867/16, від 29 липня 2019 року у справі
№ 753/21950/16-ц та від 13 липня 2020 року у справі № 461/147/18.
Зазначає, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, тоді як він
не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання,
а також апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/1213/17 та витребувано її з Суворовського районного суду м. Одеси.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що рішенням Судової колегії з цивільних справ Одеського обласного суду від 10 серпня 1983 року визнано право власності на 45/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою:
АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (дідом позивача та відповідача),
що складаються з: на І поверсі літ. "А" - жилої кімнати 2-3 площею 17,2 кв. м, жилої кімнати 2-2 площею 15,3 кв. м; в прибудові літ. "а" - коридору 2-5 площею 2,7 кв. м, ванної кімнати 2-4 площею 4,5 кв. м; в прибудові літ. "а-2" - кухні 2-1 площею 6,4 кв. м.; на II поверсі літ. "А" - жилої кімнати 4-2 площею 17,4 кв. м, жилої кімнати 4-3 площею 18,7 кв. м; в прибудові літ. "а" - коридору 4-1 площею 3,4 кв. м, веранди 4-1-а площею 5,4 кв. м; з підсобних приміщень - гаража,
1/4 частин огороді, воріт, мощення, вбиральні.
За змістом цього ж рішення до складу 45/100 житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 входить підсобне приміщення - гараж, який є єдиним гаражем у складі житлового будинку в цілому.
01 червня 1984 року ОСОБА_3 подарував 32/100 частин цього житлового будинку своєму сину ОСОБА_1 (батькові позивача
та відповідача).
14 серпня 2002 року ОСОБА_1 (батько сторін) подарував позивачу
ОСОБА_1 32/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями
за адресою: АДРЕСА_1, що складається в цілому із однієї кам`яної житлової будівлі під літ. "А" житловою площею 151,4 кв. м та надвірних будівель: літ. "Б", "В", "Ж", "З" - сараїв, літ. "Д" - гаража, літ. "Г" - літньої кухні, № 1-4 - огорожі, І, ІІ - мощення, розташованих на земельній ділянці площею 474,00 кв. м.
Відповідно до договору дарування нерухомого майна від 02 грудня 2010 року ОСОБА_1 (батько сторін) подарував відповідачеві ОСОБА_2
25/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . У договорі зазначено, що відчужуються 25/100 частин будинку
з надвірними будівлями, які складаються: з літ. "А": коридор 1-1, кухня 1-2, комора 1-3, коридори 1-4, 1-5, житлові кімнати 1-6, 1-7, санвузол 1-8, житловою площею 38,3 кв. м, 1/2 сараю літ. "Б", 1/4 сараю літ. "В", сарай літ. "Ж",
1/4 огорожі № 1-3, 1/4 мощення І-ІІ.
Відповідно до даних технічного паспорта, виготовленого КП "Одеське міське БТІ та РОН" 06 грудня 2012 року, гараж під літерою "Д" входить до подарованих позивачу 32/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права