ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/5383/17
адміністративне провадження № К/9901/38391/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017р. (судді - Зуєва Л.Є., Шевчук О.А., Федусик А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 11.11.2016р. №3646 про відмову у призначенні йому пільгової пенсії за віком;
зобов`язати відповідача призначити з дня звернення 01.03.2016р. йому пільгову пенсію за віком відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно записів у трудовій книжці позивач, зокрема, працював в Управлінні начальника робіт №5 Домобудівельного комбінату виробничого будівельно-монтажного об`єднання "Одесбуд" Мінбуду УРСР на посаді майстра з 09.11.1983р., з якої був переведений на посаду прораба з 15.10.1985р. по 10.12.1990р.
Відповідно до довідки ВАТ "ОДБК" про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 14.03.2016р. №062/934 позивач працював повний робочий день в Одеському домобудівельному комбінаті у період з 09.11.1983р. по 15.10.1985р. майстром, а з 15.10.1985р. по 10.12.1990р. - виконробом.
При цьому у довідці зазначено, що позивач виконував контроль за будівництвом і монтажем стальних та залізобетонних конструкцій - нове будівництво. Професія, посада - майстер і виконроб у новому будівництві, яка передбачена Списком №2 Розділ ХХІХ підрозділ "б" ст. 100, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173, разом за період з 09.11.1983р. по 10.12.1990р. - 7 років 1 місяць.
Загальний стаж роботи позивача складає більше 37 років 10 місяців.
15.06.2016р. позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. (а.с. 54)
Рішенням від 11.11.2016р. №3646 відповідач за наслідками розгляду поданої заяви відмовив у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2. (а.с. 21)
Відмова мотивована тим, що Управління начальника робіт являється управлінським закладом і само ніяких будівельних робіт не виробляє, підстав для зарахування періоду роботи з 09.11.1983р. по 10.12.1990р. до пільгового стажу не має.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач, вирішуючи питання про призначення пільгової пенсії, дійшов протиправного висновку про не зарахування до пільгового стажу період роботи у ВАТ "ОДБК" на посадах майстра і виконроба з 09.11.1983р. по 10.12.1990р. Вважає висновки такими, що не відповідають приписам закону та порушують його права на отримання пільгової пенсії.
Крім того, посилається на те, що на час його роботи майстром і виконавцем робіт посадові обов`язки за цими посадами визначалися кваліфікаційними характеристиками, які містилися у довіднику "Кваліфікаційні характеристики посад керівників, спеціалістів та службовців у будівництві", виданого у 1989 році Всесоюзним науково-дослідним і проектним інститутом праці у будівництві Держбуду СРСР, який був регламентуючим документом з організації праці інженерно-технічних працівників будівельних організацій, узгоджений з Держкомпраці СРСР і ЦК профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів та затверджений Держбудом СРСР. За цим довідником домобудівельні комбінати відносились до будівельних організацій, а посадові обов`язки за посадами майстра і виконавця робіт були інженерно-технічними, а не управлінськими. При цьому наголошує, що він працював не у самостійній організації "Управління начальника робіт", а у підрозділі управління начальника робіт домобудівельного комбінату, як будівельної організації.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19.07.2017р. позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 11.11.2016р. №3646 про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" .
Зобов`язано відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із віднесенням до пільгового стажу періоді роботи позивача на посадах майстром і прорабом в УНР-5 з 09.11.1983р. по 10.12.1990р. починаючи з 01.12.2016р.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017р. скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 11.11.2016р. №3646 про відмову у призначенні пільгової пенсії за віком відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" .
Зобов`язано відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із віднесенням до пільгового стажу період роботи на посадах майстром і прорабом в УНР-5 з 09.11.1983р. по 10.12.1990р. починаючи з 15.03.2016р.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на час роботи позивача з 09.11.1983р. по 10.12.1990р. посади майстра і виконавця робіт (прораб) були включені до Розділу XIX підрозділу "б" Списку № 2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах", затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173, а тому період роботи з 09.11.1983р. по 10.12.1990р., коли позивач працював майстром і прорабом в УНР-5, має бути зараховано до пільгового стажу в розумінні пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Крім того, суд першої інстанції, враховуючи правове регулювання, наведене у ч. 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та ст. 99 КАС України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог починаючи з 01.12.2016р.
Змінюючи дату, з якої необхідно проводити призначення і нарахування позивачу пенсії з 01.07.2016р. на 15.03.2016р., суд апеляційної інстанції виходив з того, що із заявою про призначення пільгової пенсії за віком позивач звернувся 15.06.2016р., а тому пенсію йому необхідно призначити в межах тримісячного строку, що передував зверненню про призначення пенсії, тобто з 15.03.2016р.
В решті позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а тому в цій частині залишив постанову суду першої інстанції в силі.
З ухваленим у справі рішенням не погодився відповідач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що розділом ХХІХ підрозділом "б" Списку №2, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. №1173, передбачені майстри та виконроби у новому будівництві. Поряд з тим, позивач працював на вказаних посадах в управлінні начальника робіт 5, яке являється управлінським закладом і саме ніяких будівельних робіт не виробляє, а тому підстав для зарахування спірного періоду до пільгового стажу немає.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.