ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
справа №826/23916/15
адміністративне провадження №К/9901/45291/18, К/9901/45295/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод", Державного концерна "Укроборонпром" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року (колегія суддів: Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за позовом Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський банк розвитку", Директор - розпорядник Фонду гарантуванняя вкладів фізичних осіб, Державний концерн "Укроборонпром", про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2015 року Державне підприємство "Львівський бронетанковий завод" звернулось до суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ВБР", Директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ворушилін К.М., третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державний концерн "Укроборонпром" про:
- визнання протиправним і нечинним протокольного рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.03.2015 №077/15, в частині продовження повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
- визнання протиправним і нечинним наказу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб К.М.Ворушиліна від 30.03.2015 №111, яким продовжено з 28.03.2015 повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03. 2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач та третя особа ДК "Укроборонпром" подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування касаційної скарги посилаються на те, що відповідач всупереч ст.. 34 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ухвалив рішення про продовження повноважень Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, оскільки не передбачено продовження повноважень більше ніж на місяць. Вказують, що рішення порушує права та інтереси позивача, що призвело до того, що ПАТ "ВБР" не проводить жодних операцій по рахунках позивача, відкритих у цьому банку, на яких фактично заблоковані кошти у розмірі 821505,97 грн. і 2153,68 дол. США.
Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 20.06.2017 та 23.06.2017 відкрито касаційні провадження.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 18.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" та ДП "Львівський БТЗ" був укладений кредитний договір №KKPOD.123389.014, відповідно до умов якого Банк надає позивачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 3 250 000,00 доларів США, термін користування кредитом - до 17.06.2014.
03.10.2014 між позивачем та банком укладено Додаткову угоду №5 до Кредитного договору, згідно якої дата закінчення строку дії ліміту - 17.12.2014.
27.11.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №132 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР", згідно з яким з 28.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВБР" - Міхна Сергія Семеновича.
13.02.2015 між позивачем та банком укладено Додаткову угоду №7 до Кредитного договору, згідно якої дата закінчення строку дії ліміту - 17.02.2015.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №44 від 27.02.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на один місяць - по 27.03.2015.
Разом з тим, 27.03.2015 оскаржуваним рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 077/15 було продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дня отримання Фондом рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВБР".
Окрім того, на підставі вищевказаного рішення, директором-розпорядником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб К.М. Ворушиліним 30.03.2015 видано спірний наказ №111, яким продовжено з 28.03.2015 повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дня отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Позивач, вважаючи, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено можливості продовження повноважень Уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію без одночасного продовження тимчасової адміністрації в банку, звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що відповідно до ст. 77 Закону України "Про банку і банківську діяльність" Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Водночас частиною 1 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано, що Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів та документації банку. Відтак суди дійшли висновку, що після закінчення тимчасової адміністрації в банку та до дати отримання Фондом рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії (протягом 5 днів), Виконавча дирекція фонду, з метою забезпечити збереження активів та документації банку, має право продовжувати повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Основного Закону). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України та ст.ст. 2, 6 КАС України.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.
Статтею 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ (далі - Закон № 2121-ІІІ) передбачено, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.
Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов`язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп (ч.ч. 1, 2 ст. 72 Закону № 2121-ІІІ).
З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону №2121-ІІІ, до суб`єктів оскарження рішень та дій НБУ, крім банків, віднесено й "інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ". При цьому, норма ст. 79 Закону № 2121-ІІІ сформульована у загальному вигляді, як наділення таких суб`єктів правом на оскарження рішень НБУ, без конкретизації предмета оскарження. У цій нормі не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам.
Таким чином, положення ст. 79 Закону № 2121-ІІІ поширюються на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.
Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом №2121-ІІІ, є заходами адміністративного реагування та адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.
Крім того, у зазначених правовідносинах важливі повноваження набуває ФГВФО, оскільки виконує спеціальні функції.
Так, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI), Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. ФГВФО є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Згідно зі ст. 4 Закону № 4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.