ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
справа №1140/2433/18
адміністративне провадження №К/9901/28341/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Гімона М.М., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Центрнафтотрейд" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі за позовом Приватного підприємства "Центрнафтотрейд" до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2018 року ПП "Центрнафтотрейд" (далі - Підприємство) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Кіровоградській області від 5 червня 2018 року №0000381411 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" в сумі 237666,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначало, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки та які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не ґрунтуються на вимогах законодавства і не відповідають дійсності, а саме податкове повідомлення-рішення є таким, що суперечить законодавству та підлягає скасуванню.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 року позов задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, Підприємство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлень, виданих ГУ ДФС у Кіровоградській області від 23.04.2018 року №517, №518, №519, відповідно до п.75.1 ст.75, п.77.1, ст.77 ПК України, плану - графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2018 рік, на підставі наказу ГУ ДФС у Кіровоградській області від 05.04.2018 року №632, у період з 27.04.2018 року по 14.05.2018 року посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Центрнафтотрейд" (код ЄДРПОУ - 35867241) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року та з питання правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2017 року за результатами якої складено акт від 21.05.2018 року №24/11-28-14-11/35867241.
Згідно із Актом перевірки посадовими особами відповідача встановлено порушення Підприємством, зокрема п.44.1 п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), встановлено заниження податку на додану вартість всього у сумі 190133 грн (за січень 2017 року в сумі 189961 грн та грудень 2017 року у сумі 172 грн), у зв`язку із відсутністю об`єкта оподаткування ПДВ по операції з ТОВ "Укрбуд-Холдинг" та ТОВ "Півко-ТД".
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.06.2018 року №0000381411 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в сумі 237666,00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, Підприємство звернулось до суду з позовом.
Згідно із пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
П.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг ("а" п.198.1 ст.198 ПК України).
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).
При цьому, податковий кредит в силу приписів п.198.3 ст.198 ПК України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Водночас, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).
Згідно із п.201.1 ст.200 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
За правилами до п.201.10 ст.201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п.201.2 ст.200 ПК України).
Виходячи з аналізу наведених норм в їх сукупності суд дійшов висновку, що Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.
Ч.2 ст.3 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-XIV), встановлено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, гуртуються на даних бухгалтерського обліку.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (ч.2 ст. 9 Закону №996-XIV)
Пунктами 3, 4, 5, 6 ст.9 Закону №996-XIV передбачено, що Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.
Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Водночас, приписами п.44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.