ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/2137/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" (далі - ТОВ "ФК "Ярич", скаржник, позивач) - Буняк Ю.І. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Україна" (далі - ТОВ "ТРК "Україна", відповідач) - Варічева Л.С.,
розглянув матеріали касаційної скарги ТОВ "ФК "Ярич"
на рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 (головуючий - суддя Говорун О.В.),
додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 (головуючий - суддя Говорун О.В.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 (головуючий - суддя Пушай В.І., судді: Барбашова С.В., Попков Д.О.)
у справі №905/2137/19
за позовом ТОВ "ФК "Ярич"
до ТОВ "ТРК "Україна"
про зобов`язання здійснити спростування недостовірної інформації.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 15.11.2019 ТОВ "КФ "Ярич" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ "ТРК "Україна" про зобов`язання здійснити спростування недостовірної інформації, а саме: здійснити спростування недостовірної інформації в такій же формі і в такий же спосіб, в якій вона була поширена, та встановити такий порядок виконання рішення:
1) спростування має бути розміщене в ефірі телеканалу "Україна" передачі "Сьогодні", а також - у мережі Інтернет на Youtube-каналі передачі "Сьогодні";
2) спростування має бути зроблене у вигляді відеозапису усної заяви ведучої телепрограми "Сьогодні" ОСОБА_1 із спростуванням, зробленим у передачі "Сьогодні" із надписом "Спростування", який (надпис) має бути розміщений у правому верхньому куті екрану (кадру), виконаний великими літерами червоного кольору, а розмір надпису повинен займати не менше, ніж 10% екрану (кадру);
3) запис спростування має бути оприлюднений у такі проміжки часу:
- в ефірі телеканалу "Україна" - з 19.00 до 20.00 год у середу;
- розміщення відеозапису спростування на Youtube-каналі передачі "Сьогодні" - не пізніше закінчення дати виходу передачі із спростуванням в ефірі телеканалу і забезпечення відкритого та вільного доступу до нього впродовж 12 місяців з моменту оприлюднення.
1.1.1. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 19 годині відповідачем в ефірі телеканалу "Україна" здійснено показ передачі "Сьогодні", до складу якої увійшов сюжет "ІНФОРМАЦІЯ_14", який містив недостовірну інформацію про склад продукції, яка виробляється позивачем, що може вплинути на наміри споживачів щодо придбання цього товару. Крім того, відеозапис передачі "Сьогодні" та окремого сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14" було опубліковано на офіційному Youtube каналі передачі "Сьогодні" телеканалу "Україна".
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 з позивача на користь відповідача стягнуто 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката; 186,84 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, а також 1 545,23 грн. витрат з оплати посадочних документів.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 залишено без змін рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 та додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "ФК "Ярич" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі № 905/2137/19 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції; додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі № 905/2137/19 у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину четверту статті 48, пункт "в" частини першої статті 67 та статтю 64 Закону України "Про телебачення та радіомовлення", а також порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення ключових фактичних обставин, а саме: статті 77, 79, 86 та частину восьму статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що є підставою для направлення справи на новий розгляд у відповідності до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України;
4.2. суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах:
- від 21.10.2020 у справі №761/39429/14-ц та від 02.07.2020 у справі №761/36287/17 стосовно того, що законодавство не містить імперативу, що факт трансляції передачі повинен бути підтверджений виключно записом самої телеорганізації;
- від 08.05.2019 у справі №761/37180/17, де зазначено, що незвернення позивача до відповідача з вимогою у порядку статті 64 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" щодо спростування інформації не позбавляє його можливості захистити права у судовому порядку;
- від 11.09.2020 у справі №910/16505/19 у розрізі того, що у новій редакції ГПК України було змінено назву статті 79 ГПК України з "достатність доказів" на "вірогідність доказів";
- від 09.09.2020 у справі №759/6513/17 щодо застосування пункту "в" частини першої статті 67 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" як підстави для відмови у задоволенні позову лише після встановлення судами того, чи оспорювана інформація розповсюджувалась з попереднім записом чи без попереднього запису та чи містилася вона у виступах осіб, які є працівниками телеорганізації;
- від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц щодо строків подання доказів витрат на професійну правничу допомогу.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ТРК "Україна" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Представник позивача звернувся до відповідача із запитом на інформацію, в якому просив його надати письмовий витяг із журналу обліку передач стосовно передачі "Сьогодні", яка транслювалася в ефірі телеканалу "Україна" ІНФОРМАЦІЯ_2 з 19 години; ефірну довідку щодо сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14" передачі " Сьогодні ", яка транслювалася в ефірі телеканалу "Україна" ІНФОРМАЦІЯ_2 з 19 години; копію запису фрагменту передачі "Сьогодні" з сюжетом "ІНФОРМАЦІЯ_14" та фрагменту анонсу цього сюжету на початку передачі, а також інформацію щодо відповідної оплати запису. Проте докази надсилання даного запиту позивачем до позовної заяви не додані, незважаючи на зазначення таких доказів відправлення у додатках до позовної заяви.
6.2. 14.08.2019 відповідач листом від 14.08.2019 №К-0734 повідомив позивача, що адвокатський запит, який зареєстрований ним за вх.№К-0619 від 08.08.2019, не відповідає вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", тому в наданні запитуваної інформації відмовлено.
6.3. Також 07.08.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою-вимогою про спростування недостовірної інформації від 07.08.2019, у якій вимагав на підставі статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" у встановлений законом строк спростувати недостовірну інформацію щодо продукції ТОВ "Кондитерська фабрика "Ярич", розповсюджену на телеканалі "Україна" ІНФОРМАЦІЯ_2 у сюжеті "ІНФОРМАЦІЯ_14" передачі " Сьогодні " за 19 годину, зазначивши, що повідомлені в сюжеті відомості не відповідають дійсності, тоді як насправді в печиві "Petit Beurre "Yarych" 155 г відсутня харчова домішка "Е 523" та в печиві затяжному "Марія класична "Yarych" відсутня харчова домішка "Е 558". Доказів надсилання відповідачеві даної заяви позивачем до своєї позовної заяви також не надано.
6.4. У відповідь відповідач листом від 14.08.2019 №К-0735 сповістив позивача про те, що заява-вимога ТОВ "Кондитерська фабрика "Ярич", яка зареєстрована 08.08.2019 за вх.№К-0619, не може розглядатися по суті, оскільки відеозапис сюжету збережено не було, у зв`язку з тим, що відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передачі у повній та незмінній формі повинні бути записані та зберігатися протягом 14 днів від дати розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. В той же час протягом вказаного строку скарг не надходило.
6.5. Суд апеляційної інстанції зауважив, що у позові позивач посилається на розповсюдження відповідачем у спірному сюжеті недостовірної інформації щодо печива затяжного "Марія з молоком та кальцієм "Yarych".
6.6. На підтвердження надсилання позивачем 07.08.2019 на електронну пошту відповідача заяви-вимоги про спростування недостовірної інформації від 07.08.2019 ним до апеляційної скарги додано роздруківку листа, в якому, серед іншого, зазначено про описку в найменуванні продукції (помилково зазначено "Марія класична "Yarych" замість вірного "Марія з молоком та кальцієм "Yarych"). Суд апеляційної інстанції зазначив, що про наявність такої описки позивач не наголошував ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив, ані в самому тексті апеляційної скарги.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що до апеляційної скарги скаржником додані роздруківки з сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштових надсилань №0304009593780 та №0304009593798 як докази надсилання згаданого запиту на інформацію від 31.07.2019.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі №905/ за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Ярич" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
8.2. Щодо підстави касаційного оскарження, зазначеної у пункті 4.1 цієї постанови, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Частиною першою статті 94 ЦК України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
За змістом статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 48, статті 64 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі, її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
Громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.
При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів допустимими доказами факт розповсюдження відповідачем інформації у вигляді, яка міститься на компакт-диску, а також того, що саме відповідач є власником Youtube-каналу, на якому був розміщений відеозапис "ІНФОРМАЦІЯ_14".
Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суд першої інстанції з`ясував істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечив дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та в оскаржуваній постанові додатково зазначив, що судом обґрунтовано встановлено ненадання позивачем доказів виходу у телевізійний ефір телеканалу "Україна" випуску програми "Сьогодні" із сюжетом "ІНФОРМАЦІЯ_14" щодо ТОВ "Кондитерська фабрика "Ярич", а наданий позивачем компакт-диск не є належним та допустимим доказом такого поширення. Також позивачем не доведено звернення до відповідача з відповідною скаргою в межах 14-денного строку зберігання ефірного запису як сюжету, так і самої телевізійної програми (стаття 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), а також звернення до відповідача з вимогою про спростування недостовірної інформації з дотриманням вимог частини третьої статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та у визначений цією нормою строк. Крім того, позивачем не доведено, що саме відповідач є власником Youtube каналу, на якому був розміщений відеозапис сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14".
При цьому судовою колегією апеляційного суду враховано правову позицію Верховного Суду про те, що відеофайл, отриманий позивачем самостійно з мережі Інтернет, не є належним доказом поширення інформації в ефірі телеканалу (постанови від 09.09.2020 у справі №759/6513/17, від 20.06.2019 у справі №404/1691/16-ц, від 19.11.2020 у справі №757/58702/17-ц).
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у діях відповідача складу правопорушення, наявність якого обумовлює відповідальність у виді спростування інформації, у разі її невідповідності дійсним обставинам, зазначивши, що підстави для задоволення вимоги про спростування недостовірної інформації в ефірі телеканалу "Україна" передачі "Сьогодні" відсутні.
Отже, зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що апеляційним судом надавалася оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.
Водночас за змістом статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про безпідставне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 67 "Про телебачення і радіомовлення" як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, відмовою у задоволенні позову були інші підстави, вказані вище, і суд апеляційної інстанції лише процитував вказану норму закону серед інших норм.
8.3. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній ним постанові Великої Палати Верховного Суду, а також постановах Верховного Суду (пункт 4.2 цієї постанови), то Верховний Суд зазначає таке.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.