Постанова
Іменем України
16 березня 2021року
м. Київ
справа № 236/1583/19
провадження № 51-6260км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Мединської Л.С.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Травянка О.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2020 року й ухвалу Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120190504200001, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Первомайська Луганської області, проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 26 лютого 2019 року, будучи в стані алкогольного сп`яніння та перебуваючи в будинку АДРЕСА_2, де на той момент мешкав, усвідомлюючи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є малолітньою особою, вчинив розпусні дії щодо останньої, посягаючи на її статеву недоторканість, нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток малолітньої особи та негативно впливаючи на психіку, без застосування фізичного насильства та погроз.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є необґрунтованими, а висновки судів про винуватість засудженого не підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема: відсутність належних доказів про вчинення ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння; обвинувачення у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованому йому злочину ґрунтується на показаннях ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наданих з чужих слів; протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки він був проведений за день до звернення ОСОБА_3 із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 щодо її малолітньої дитини. Крім того вказує, що органом досудового розслідування за наявності на це підстав, не проведено експертизу для визначення психічного стану ОСОБА_1 . Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на визнання вини засудженим, однак засуджений лише відмовився від дачі показань, оскільки вважав себе невинуватим. Також суд першої інстанції безпідставно послався на показання слідчого по справі - ОСОБА_5 . На вказані порушення суд апеляційної інстанції уваги не звернув, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні засуджений підтримав подану скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає до задоволення з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Таким чином, переглядаючи судові рішення суд касаційної інстанції виходить із встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи.
У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 вчинив розпусні дії щодо малолітньої ОСОБА_2 .
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме на показаннях свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, даними протоколів: прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11 березня 2019 року, проведення слідчого експерименту від 08 квітня 2019 року за участі засудженого ОСОБА_1, відповідно до якого останній докладно розповів та показав на місцевості, яким чином він скоював розпусні дії щодо малолітньої; огляду відеозапису слідчого експерименту від 24 квітня 2019 року, проведеного за участі ОСОБА_1, огляду місця події від 10 березня 2019 року; висновками судово-медичної та судово-психіатричних експертиз № 22 та № 282 відповідно.
Доводи захисника про недопустимість як доказу показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки такі показання відповідно до положень ст. 97 КПК України є показаннями з чужих слів, а тому не можуть братися судом до уваги, є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК України показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
Законодавцем також передбачено, за яких умов суд може визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів (ч. 2 ст. 97 КПК України).