ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня2021 року
м. Київ
справа № 711/798/18
провадження № 51-1352км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Шевченко О.О.,
захисника Гончаренка А.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250000000437 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Попельнюха Р.О. на вирок Кропивницького апеляційного суду від 1 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 1 ст. 135 КК - на строк 2 роки;
- за ч. 2 ст. 286 КК - на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю три роки та з урахуванням положень ст. 76 КК його зобов`язано періодично з`являтися в органи пробації за місцем проживання для реєстрації, не змінювати без відому цих органів місце постійного проживання.
Цивільний позов заявлений потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволено частково.
Постановлено стягнути на користь ОСОБА_3 6317,08 грн матеріальної шкоди, на користь ОСОБА_2 - 70 000 грн моральної шкоди.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 6 грудня 2017 року близько 19:14, керуючи автомобілем "HyundaiSanta Fe" (д. н. з. НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Гагаріна в м. Черкаси у напрямку вул. Сержанта Смірнова, всупереч вимогам підпункту "в" пункту 2.3 та пункту 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого за зупинкою громадського транспорту і позначеного дорожніми знаками 5.35.1 та 5.35.2 "Пішохідний перехід" і лініями горизонтальної дорожньої розмітки 1.14.1 "Зебра", по якому рухався пішохід ОСОБА_4, вчасно не зменшив швидкості та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, продовжив рух і вчинив наїзд на останнього, у результаті чого ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Крім того, ОСОБА_1 на порушення вимог підпунктів "а", "г", "д" пункту 2.10 ПДР, не вживши заходів для надання медичної допомоги потерпілому чи виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, не повідомивши про дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП) орган чи уповноважений підрозділ поліції, з місця події на своєму автомобілі зник, залишивши ОСОБА_4 на проїзній частині в небезпечному для життя та безпорадному стані.
Кропивницький апеляційний суд вироком від 1 вересня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання скасував та призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі за:
- ч. 2 ст. 286 КК - на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортним засобами на строк три роки;
- ч.1 ст. 135 КК - на строк два роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортним засобами на строк три роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 :
- на користь потерпілої ОСОБА_2 200 000 грн у відшкодування моральної шкоди;
- на користь потерпілої ОСОБА_3 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 4000 грн - витрат на правову допомогу.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Попельнюх Р.О. просив скасувати вирок суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого ОСОБА_1 .
У судовому засіданні захисник Гончаренко А.В., погодивши позицію з підзахисним, уточнив вимоги касаційної скарги та просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник Попельнюх Р.О. посилався на те, щосуд апеляційної інстанції:
- не взяв до уваги письмову заяву потерпілої ОСОБА_5 про те, що вона не бажає притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.135 КК, відмовляється від обвинувачення в цій частині та просить закрити провадження, при тому, що саме за заявою ОСОБА_5 про вчинене кримінальне порушення, а не іншої особи, було порушено кримінальне провадження, а інші потерпілі з такими заявами до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, не звертались, що згідно з ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №51- 1551км19;
- залишив поза увагою той факт, що смерть ОСОБА_4 настала миттєво і надати йому будь-яку медичну допомогу ОСОБА_1 вже не міг, а зник з місця ДТП не з метою уникнення кримінальної відповідальності, а у зв`язку з тим, що, перебуваючи на обліку у лікаря психіатра через травму головного мозку, спочатку не зрозумів що відбулось, а потім злякався і не знав, що робити;
- при новому розгляді провадження, після скасування касаційною інстанцією попереднього рішення суду апеляційної інстанції, на порушення статей 419, 439КПК, не виконав вказівки, викладені в ухвалі касаційного суду, не в повному обсязі встановив дані про особу ОСОБА_1, не дослідив інших обставин, які могли бути підставою для звільнення засудженого від відбування покарання, на які посилалась сторона захисту, та належним чином не умотивував своїх висновків; ігноруючи клопотання сторони захисту, не дослідив поведінку потерпілого перед та під час ДТП (перебування ОСОБА_4 у стані сильного алкогольного сп`яніння, і що він спочатку зупинився пропускаючи автомобілі, а потім різко, з прискоренням, направився назустріч автомобілю), що суперечить роз`ясненням, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту";
- всупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК, безпідставно залишив без уваги клопотання адвоката Попельнюха Р.О., підтримане засудженим ОСОБА_1, представником потерпілої ОСОБА_5 - адвокатом Тимченком М.М. та прокурором і не підтримане потерпілою ОСОБА_3 та адвокатом Фай В.Г. щодо дослідження додаткових доказів щомісячної (протягом майже двох років) сплати ОСОБА_1 потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої злочином, що, у свою чергу, могло би бути визнано судом іще однією підставою для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК;
- не дослідив та у вироку не надав оцінку тому факту, що родина ОСОБА_1 віднайшла немалі грошові кошти для компенсації спричинених матеріальних та моральних збитків усій родині загиблого, однак, до початку розгляду справи у місцевому суді ніхто із родичів загиблого, крім його дружини ОСОБА_5, не виявив бажання бути потерпілим по справі, і взагалі не цікавився її розслідуванням. Кошти були передані саме ОСОБА_5 як представниці всієї родини загиблого та вже після того як ОСОБА_3 і ОСОБА_2 дізнались про отримання ОСОБА_5 коштів також зажадали отримати грошову компенсацію і саме у таких же сумах, а отже думка цих потерпілих щодо призначення ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі напряму пов`язана з неотриманням потерпілими бажаних сум компенсації;
- допустив порушення ст. 370, 371, 376 КПК, а саме: після виходу з нарадчої кімнати проголосив новий вирок, мотивувальна частина якого відрізняється від тексту вироку, наявного в матеріалах кримінального провадження. Зокрема, у мотивувальній частині вироку міститься текст, який не оголошувався апеляційним судом під час проголошення судового рішення; затратив менше часу на написання вироку, ніж на його проголошення, що свідчить про його повне або часткове складання поза межами нарадчої кімнати, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК); вчасно не надав копії вироку обвинуваченому та прокурору, що суперечить вимогам закону та правовій позиції, викладеній у рішенні Верховного Суду від 17 липня 2019 року (№500/6587/16-к);
- не дослідив та залишив поза увагою наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_1 кримінальних правопорушень (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування в повному обсязі потерпілій ОСОБА_5 матеріальної та моральної шкоди і часткове відшкодування потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди), відсутність обтяжуючих покарання обставин, що давало підстави суду апеляційної інстанції для застосування ст. 69 КК;
- всупереч позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року (провадження №51-1272зпв18), зазначив, що кримінальні правопорушення, вчинені ОСОБА_1 потягли тяжкі і невідворотні наслідки у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_4, таким чином, визнавши обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1 -настання тяжких наслідків, при тому зазначена обставина є кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК;
- безпідставно зазначив, що дії засудженого ОСОБА_1 після вчинення наїзду на пішохода, а саме невчинення жодних дій, спрямованих на можливе усунення загрози для його здоров`я та життя, який перебував у небезпечному для життя стані, залишення його без допомоги, суттєво підвищують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, оскільки такі дії судом відповідно кваліфіковані за ч.1 ст. 135 КК;
- на порушення вимог ч. 4 ст. 374 КПК судом апеляційної інстанції не зазначено початок строку відбування покарання, не вирішено питання щодо зняття арешту з автомобіля, "Hyundai Santa Fe" д. н. з. НОМЕР_1 та не вирішено питання щодо заліку строку перебування ОСОБА_1 під вартою до строку покарання.
Крім того, захисник посилається на те, що органом досудового слідства, а потім судом першої та апеляційної інстанцій, неправильно було встановлено місце вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, що є складовою об`єктивної сторони кримінального правопорушення тапідлягає обов`язковому доказуванню.Так, кримінальне правопорушення ОСОБА_1 вчинене на пішохідному переході, що розташований за зупинкою громадського транспорту "Золота рибка", якщо рухатися з вул. Припортової у напрямку вул. Сержанта Жужоми. Разом з цим, у повідомленні про підозру ОСОБА_1 та в подальших процесуальних документах і в судових рішеннях, місце вчинення злочину зазначено інше - пішохідний перехід за зупинкою громадського транспорту "Золота рибка" у напрямку вул. Сержанта Смірнова, що є протилежним напрямком руху - у напрямку вул. Припортової, і зовсім іншим місцем вчинення ДТП. На підставі неправильно зазначеного місця ДТП для проведення судової авто-технічної експертизи, яка стала основним доказом порушення ОСОБА_1 ПДР, експерту були надані неправильні вихідні дані.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали доводи та вимоги, викладені у касаційній скарзі, прокурор заперечувала щодо її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 у суді першої інстанції повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
У поясненнях суду апеляційної інстанції сторона захисту зазначала, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і з апеляційними скаргами не зверталася.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного та положень ст. 433 КПК доводи касаційної скарги сторони захисту про те, що органом досудового слідства, а потім судом першої та апеляційної інстанцій, неправильно було встановлено місце вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, не є предметом дослідження суду касаційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні.