Постанова
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 450/1728/17
провадження № 61-16930св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_3 та постанову Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Цяцяк Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житлом - будинком АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначала, що відповідачі з 2002 року не проживають в належному їй на праві приватної власності спірному житловому будинку, оскільки добровільно переїхали проживати в помешкання за адресою: АДРЕСА_2, а відтак їх слід визнати такими, що втратили право на користування спірним будинком.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог та зазначав, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі не проживали у спірному будинку понад один рік.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зі змісту зустрічної позовної заяви, поданої ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вбачається, що вони визнають ту обставину, що вони є (відповідно) донькою та внуком позивачки за первісним позовом ОСОБА_1, що остання є одноосібним власником спірного будинку АДРЕСА_1, а також те, що вони тривалий час (більше одного року) у вказаному будинку не проживають, відтак ці обставини доказуванню не підлягають згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України.
У поданому до суду зустрічному позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не посилаються на наявність будь-яких домовленостей між ними та власником житла ОСОБА_1 щодо проживання у спірному будинку.
Сторони спору визнають ту обставину, що вони тривалий час разом не проживають, спільного господарства не ведуть та спільним побутом не пов`язані.
Відтак встановленим є той факт, що відповідачі без поважних причин тривалий час (понад один рік) у спірному будинку не проживають, а тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року та залишити в силі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2018 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначали, що апеляційний суд неправильно застосував частину першу статті 82 ЦПК України. Обставини, зазначені у зустрічній позовній заяві, яка не прийнята судом до розгляду, не можуть вважатися такими, що не підлягають доказуванню.
Документ, який не прийнятий судом до розгляду, не може вважатися заявою по суті справи.
Апеляційний суд безпідставно поклав обовʼязок доказування у справі виключно на відповідачів, чим порушив статтю 81 ЦПК України, та задовольнив позов, посилаючись виключно на те, що відповідачі не спростували доводи позивача.
Оскаржуваним рішення суд позбавив неповнолітню особу права на житло, чим порушив статтю 16 Конвенції про права дитини.
Задовольняючи позов апеляційний суд не надав належну оцінку тому, що неповнолітній ОСОБА_3 (на момент звернення ОСОБА_1 з позовом) не міг самостійно визначати своє місце проживання, а тому факт його не проживання у спірному будинку не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Пустомитівського районного суду Львівської області.
24 лютого 2020 року справа № 450/1728/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 серпня 2004 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Давидівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно даних будинкової книги, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані в спірному житловому будинку з 15 грудня 1995 року та 27 жовтня 2000 року відповідно.
Встановлено та підтверджено сторонами, що позивач є матір`ю відповідача ОСОБА_2 та бабою відповідача ОСОБА_3 .
Позивачем на підтвердження факту не проживання відповідачів у спірному будинку надано акти обстеження житлово-побутових умов від 23 січня 2017 року, 24 березня 2017 року, 24 квітня 2017 року, 16 травня 2017 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що зі змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається, що вони визнають те, що вони тривалий час (більше одного року) у спірному будинку, який належить на праві власності позивачу, не проживають, а відтак згадані обставини доказуванню не підлягають на підставі частини першої статті 82 ЦПК України.