ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
справа №820/3313/17
адміністративне провадження №К/9901/7223/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року (головуючий суддя - Зоркіна Ю.В.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року (головуючий суддя - Мельнікова Л.В., судді: Рєзнікова С.С., Калитка О.М.)
у справі №820/3313/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що був звільнений зі служби в поліції з 31 грудня 2016 року, проте у день звільнення повний розрахунок з ним не був проведений. 28 лютого 2017 року на картковий рахунок було зараховано суму одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому в період з 30 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року відповідачем порушено вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України і він має право на відповідну компенсацію.
3. Справа розглядалась судами неодноразово.
4. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду залишено без задоволення.
5. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року позов задоволено частково.
6. Стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 198,34 грн.
7. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про залишення позову без розгляду.
8. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
9. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника Печенізького відділення поліції Чугуївського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області.
11. Наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області від 30 грудня 2016 року № 598 о/с позивача звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 31 грудня 2016 року.
12. 27 лютого 2017 року на картковий рахунок позивача було перераховано одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 133 750,68 грн.
13. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 не нараховану йому частину одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 58 398,19 грн.
14. На виконання судового рішення у листопаді 2017 року позивачу виплачено частину одноразової грошової допомоги.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
16. Окружний суд застосував принцип співмірності у визначенні розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
17. Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду окружний суд виходив з того, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 для звернення працівника до суду встановлено тримісячний строк. Одноразову грошову допомогу при звільненні позивачу зараховано на картковий рахунок у лютому 2017 року, проте остаточний розрахунок проведено у листопаді 2017 року на виконання судового рішення, а тому строк звернення до суду не пропущено.
18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що за період з 31 грудня 2016 року по 27 лютого 2017 року за порушення строку проведення остаточного розрахунку при звільненні, а саме невиплату у день звільнення одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 133 750,68 грн, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
19. Проте позивач про порушення своїх прав, свобод чи інтересів мав реальну можливість дізнатися з 28 лютого 2017 року, оскільки з 3 січня по 21 лютого 2017 року надходжень на його банківський рахунок не було, залишок коштів станом на 21 лютого становив 3,94 грн. Здійснюючи 28 лютого 2017 року оплату товарів у супермаркеті позивач не міг не з`ясувати чи є на його банківській картці гроші.
20. Оскільки для звернення до суду з заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з 1 березня 2017 року та закінчується 1 червня, а позовна заява подана 7 серпня 2017 року, то її слід залишити без розгляду.
21. Також апеляційний суд зауважив, що сума частки одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання судового рішення була виплачена у листопаді 2017 року, а вимогу про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2016 року по 30 листопада 2017 року позивач заявив 4 вересня 2019 року, тобто через 21 місяць після дати, коли він дізнався та мав можливість дізнатися про порушення своїх прав.
22. Клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач не заявляв.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
23. Позивач у касаційній скарзі зазначає що застосування судом першої інстанції принципу співмірності у визначенні розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку є безпідставним та необґрунтованим.
24. Апеляційний суд, залишаючи позов без розгляду, не врахував позицію Конституційного Суду України у рішенні від 22 лютого 2012 року, відповідно до якої для звернення до суду встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник фактично з ним розрахувався. Зазначає що дізнався про фактичний повний розрахунок з ним 30 листопада 2017 року після перерахування на картковий рахунок належних до виплати коштів при звільненні на виконання судового рішення.
25. Також скаржник зазначає що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано при вирішені справи судову практику, на яку він посилався, а саме ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року (справа №К/800/10406/16), від 2 листопада 2016 року (справа №К/800/9432/16), від 12 квітня 2017 року (справа № К/800/7773/17), що підтверджена у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року (справа № 811/1536/18), від 26 листопада 2019 року (справа № 806/2176/17), від 20 грудня 2019 року (справа № 823/1490/17), а також в постановах Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-42а12) та від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15).
26. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
27. Наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції, при цьому зазначає, що позивач у день звільнення не працював, не виконував свої службові обов`язки, що було встановлено судами та підтверджено належними доказами, вимоги про проведення розрахунку не пред`являв, а тому доводи позивача про порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України є спростованими.
28. Також зазначає що відповідно до постанови Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 та від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18 за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
30. Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби в поліції одноразової грошової допомоги при звільненні.
31. Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
32. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
33. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
34. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
35. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
36. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
37. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
38. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
39. Включення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції до складу належних звільненому поліцейському сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації у день звільнення зі служби, підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 6 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі № 320/1263/19, від 30 вересня 2020 року у справі №821/952/17, від 26 листопада 2020 року в справі № 520/1365/2020).
40. Відповідно до частини першої статті 99 КАС України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до суду у серпні 2017 року, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
41. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
42. Згідно з частиною третьою статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
43. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 99 цього Кодексу.
44. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною третьою статті 99 КАС України.
45. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
46. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.