ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2021 року
Київ
справа №760/17223/16-а
адміністративне провадження №К/9901/60291/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2018 року (суддя Лазаренко В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року (колегія суддів: Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 760/17223/16-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Адміністрація Державної прикордонної служби України, Кіровоградський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві";
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме на 12.08.2014 відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 02.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018, позов задоволено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відповідач в обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за одноразовою грошовою допомогою, оскільки останній звернувся безпосередньо до Міноборони, а не обласного військового комісаріату, який не подав відповідного висновку. Вказує, що позивач не проходив військову службу в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення. Вказує, що, оскільки позивач проходив службу в прикордонних військах КДБ СРСР, за отриманням відповідної допомоги повинен звертатися до Адміністрації державної прикордонної служби України. Зазначає, що при зверненні за призначенням та виплатою допомоги позивачем не надано документ про обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, який передбачено Порядком № 975. Також вказує на порушення підсудності судом першої інстанції, оскільки справа має розглядатися окружним адміністративним судом, а не місцевим.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 18.10.1982 по 15.02.1985 проходив військову службу в лавах прикордонних військ збройних Сил СРСР, з 18.07.1983 по 13.02.1985 був учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан.
Відповідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 25 липня 2014 року №2059 встановлено, що поранення (контузія) та захворювання позивача пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
На підставі копії виписки з акта огляду МСЕК серії 10 ААВ № 620393 від 24 вересня 2014 року встановлено, що 12 серпня 2014 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з пораненням та захворюваннями, пов`язаними з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
Листами за вих № 2474 Кіровоградський обласний військовий комісаріат та Міністерство оборони України листом від 10.08.2016 за вих № 248/3/6/3407 відмовило позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги оскільки позивач проходив службу в прикордонних військах КДБ СРСР, за отриманням відповідної допомоги повинен звертатися до Адміністрації державної прикордонної служби України.
Вважаючи отриману відмову протиправною позивач звернувся з цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи, інвалідність якого пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, отримав поранення, що підтверджується протоколом Центральної військово-лікарської комісії.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.
Пунктом 1 ч. 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.6 ч.2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Єдиною підставою для нерозгляду документів позивачу є те, що позивач проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, а тому допомогу має виплачувати Адміністрація прикордонної службу України.
Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає таке.
Законом СРСР від 12.10.1967 № 42 "Про загальний військовий обов`язок" у редакції, що діяв на момент проходження позивачем військової служби, визначено, що Прикордонні війська КДБ СРСР були складовою частиною Збройних Сил СРСР.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1431-ХІІ "Про військові формування" підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону" установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.