ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2021 року
Київ
справа №820/3284/17
адміністративне провадження №К/9901/36080/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Мацедонської В.Е.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року (головуючий суддя - Мар`єнко Л.М.)
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (головуючий суддя - Катунов В.В., судді - Ральченко І.М., Бершов Г.Є.)
у справі № 820/3284/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про зобов`язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог.
В серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач, скаржник), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області неправомірними щодо винесення наказу від 28.07.2017 № 133;
скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 28.07.2017 № 133;
зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.07.2017 у відповідності до порядку передбаченого Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Правил розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказам МВС України №649 від 07.09.2011.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково:
Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.07.2017 №133.
Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки під час розгляду справи встановлено, що відповідачем не перевірено наявність обґрунтованих підстав у позивача стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання (позивач був похрещений у православну віру, а за законами шаріату, що діють на території республіки Іран, - віровідступництво карається смертною карою), не проаналізовано законодавство республіки Іран з цього приводу. Крім того, посилання відповідача на знаходження позивача у міжнародному розшуку за вчинення кримінального правопорушення (шахрайства) та засудження позивача вироком суду у справах невеликої тяжкості Дубаї ОАЕ від 16.02.2010 до 3 років позбавлення волі, як на підставу неможливості визнання біженцем, відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суди не взяли до уваги, оскільки злочин, вчинений позивачем не відноситься до категорій тяжких або особливо тяжких злочинів, за вчинення яких особа, в силу статті 6 вказаного Закону не може бути визнана біженцем. Суди також вказали, що належним способом відновленого порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача вирішити питання щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, а не зобов`язання розглянути дану заяву.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
12 березня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, в які скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області вказує на те, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставини переслідувань за релігійною ознакою. Так, зокрема, відповідач вказує, що, за інформацією Генеральної асамблеї ООН, Конституція Ірану визнає поряд з ісламом також і інші релігії, як, наприклад, християнство та передбачає вільне відправлення християнами своїх релігійних обрядів. Крім того, обставини побоювань переслідування за релігійною ознакою, на які покликається позивач виникли ще 2006 році, у зв`язку з прийняття ним християнства, а із заявою про визнання біженцем позивач звернувся лише у 2017 році, що свідчить про відсутність у нього реальних побоювань зазнати переслідування в країні походження. Також, відповідач вказує, що позивач користується захистом країни походження - Ірану та, відповідно, не зазнає переслідувань за жодною з конвенційних ознак, що підтверджується фактом видачі позивачу національного паспорта Республіки Іран 24.03.2015 у м. Києві, терміном дії до 23.03.2020. Крім того, переслідування ОСОБА_1 в ОАЕ не може розглядатися в процедурі визначення статусу біженця, оскільки останній є громадянином Ірану. В підтвердження необґрунтованості фактів, викладених у заяві позивача про надання статусу біженця, відповідач зазначає, що позивач має посвідку на постійне проживання в Україні, тому його звернення із заявою про визнання біженцем спричинене виключно з метою уникнення, як покарання за вчинене кримінальне правопорушення так і процедури екстрадиції.
Позивачем відзиву на зазначену касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Ісламської республіки Іран. З 2002 р. по 2006 р. позивач проживав та працював у Дубаї (ОАЕ), де познайомився з своєю майбутньою дружиною.
03.11.2006 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дівоче прізвище) зареєстрували шлюб, про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 1 Харківського обласного управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за №2605 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_4 .
Листом від 19.09.2017 №670 секретарем Харківської єпархії протоіереєм ОСОБА_5 повідомлено відповідача, що громадянин Республіки Іран ОСОБА_1 в 2007 р. був похрещений у Свято-Благовіщенському кафедральному соборі м. Харкова Харківської Єпархії Української православної церкви.
01.03.2017 до прокуратури Харківської області з сектору Укрбюро Інтерполу ГУПН в Харківській області надійшло повідомлення про затримання працівниками Слобідського ВП ГУНП в Харківській області 28.02.2017 в порядку ст.ст. 208, 582 КПК України громадянина Ірану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться у міжнародному розшуку та рахується за компетентними органами ОАЕ за скоєння злочину, передбаченого ст. 121/1-401/1 Федерального кримінального кодексу ОАЕ №3 1987 року, з поправками 2006 року, тобто шахрайство. Вироком суду у справах невеликої тяжкості Дубаї ОАЕ від 16.02.2010 ОСОБА_1 засуджено до 3 років позбавлення волі.
В матеріалах справи наявна копія ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.08.2017 (справа №639/3830/17), згідно змісту якої, проведеною прокуратурою Харківської області перевіркою встановлено, що інкриміноване ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, передбачає позбавлення волі строком більше одного року.
10.07.2017 громадянин Республіки Іран ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду заяви громадянина Республіки Іран ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі п. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято наказ від 28.07.2017 №133, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Іран ОСОБА_1 .
Підставою для прийняття вказаного наказу слугував висновок головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України у Харківській області від 28.07.2017.Згідно змісту висновку від 28.07.2017 головний спеціаліст вважав за доцільне відмовити громадянину Республіки Іран ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бо заява є очевидно необґрунтованою й носить характер зловживання.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.