ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9525/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" (далі - Міжнародний аеропорт "Львів", позивач) - Сав`як І.Б. (адвокат),
відповідача - Міністерства оборони України (далі - Міноборони, відповідач, скаржник) - не зявилися,
розглянув касаційну скаргу Міноборони
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 (суддя Ковтун С. А.),
постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 (головуючий - суддя Владимиренко С.В., судді: Дідиченко М.А., Демидова А.М.)
у справі № 910/9525/19
за позовом Міжнародний аеропорт "Львів"
до Міноборони
про тлумачення змісту правочину.
1. Історія справи
1.1. У липні 2019 року Міжнародний аеропорт "Львів" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міноборони про тлумачення умов пункту 4.2 договору від 12.03.2009 № 1/92-09 про спільне використання аеродрому Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" (далі - Договір), визначивши, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони здійснюється шляхом надання послуги зліт-посадки повітряного судна.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем виник спір у результаті різного трактування пункту 4.2 Договору, яким передбачено, що позивач безкоштовно забезпечує прийом та випуск державних повітряних суден (далі - ДПС) Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі, повітряних суден підприємств Міноборони), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність. Позивач трактує пункт 4.2 Договору як безоплатне надання ДПС послуги із забезпечення зльоту-посадки, а відповідач - як безкоштовне обслуговування та надання усіх аеропортових послуг для ДПС, які прибувають/відбувають з аеропорту "Львів". В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке:
- оскільки термін "прийом та випуск повітряного судна" нормативно не визначений, на думку позивача, при тлумаченні змісту Договору слід виходити із загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів;
- послуги, що надаються в аеропорту, належать до ринків, що перебувають в стані природних монополій (стаття 78 Повітряного кодексу України), перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зліт-посадка є окремою послугою, за надання якої сплачується самостійний аеропортовий збір, інші послуги і збори за них не пов`язані з прийомом і випуском повітряного судна.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020: позов Міжнародного аеропорту "Львів" до Міноборони задоволено повністю, розтлумачено умови пункту 4.2 Договору, визначивши, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних сил України та Міноборони здійснюється шляхом надання послуги зліт-посадки повітряного судна; стягнуто з Мініоборони на користь Міжнародного аеропорту "Львів" 1 921 грн судового збору.
2.2. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- аеропортовими послугами, за які сплавляють окремі аеропортові збори, є: посадка-зліт повітряних суден; обслуговування пасажирів в аеровокзалі; забезпечення авіаційної безпеки; наднормативна стоянка повітряних суден;
- "прийом" та "випуск" не є нормативною термінологією, що застосовується законодавством у галузі авіації та використання повітряного простору України, у зв`язку з чим суд при тлумаченні цих слів виходить із загальноприйнятого значення термінів;
- виходячи з буквального змісту, суті значень слів "прийом", "випуск" "посадка" "зліт", "обслуговування", "забезпечення", "стоянка" у сфері авіації, є синонімічними терміни "прийом" та "посадка", оскільки описують разову дію дозвільного характеру приземлення літака, а також синонімічними терміни "випуск" і "зліт", під якими розуміється дія дозвільного характеру піднятися в небо. Водночас, значення слів "обслуговування", "забезпечення" та "стоянка" за своїм розумінням не є діями, які сучасна українська мова тлумачить як "прийом" і "випуск" і, відповідно, вони не є їх складовими елементами;
- принцип тлумачення правочинів "contra proferentem" (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) означає, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Так, текст Договору було розроблено адміністративним департаментом відповідача, про що свідчить відповідний реєстраційний штрих-код на тексті Договору, та визнається сторонами. Використавши у Договорі терміни "прийом" та "випуск", які не застосовуються законодавством у галузі авіації та використання повітряного простору України, відповідач повинен нести ризики за значення цих слів, які підлягають тлумаченню на користь позивача.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Міноборони просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 у справі № 910/9525/19, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі скаржник із посиланням на частину другу статті 287 ГПК України вказує таке:
4.2. суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допустили порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень на підставі пункту четвертого частини третьої статті 310 ГПК України.
Так, скаржник зазначає, що судами не з`ясовано на підставі якої саме довіреності, від чийого імені та на чию користь діяла військова частина. Сама довіреність судами не досліджувалась.
4.3. з порушенням допустимості доказів судами помилково прийнято як факт, що договір розроблявся та готувався до укладання Адміністративним департаментом Міністерства оборони України тільки на підставі того, що на лицьовому аркуші договорі нанесено штрих-код даного департаменту. Скаржник зазначає, що вказаний штрих-код є нічим іншим як фіксація вхідного документа у системі електронного документообігу (СЕДО). Вважаємо, що суд першої інстанції за власної ініціативи повинен був витребувати Положення про Адміністративний департамент Міністерства оборони, який затверджується Міністром оборони України та переконатися, що до функції зазначеного департаменту розроблення будь-який договорів та угод не входить;
4.4. суди попередніх інстанцій необґрунтовано не долучили до участі в розгляді справи належного співвідповідача та третіх осіб, права інтереси та (або) обов`язки яких безпосередньо зачіпаються оскаржуваними судовими рішеннями.
4.5. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій прийнято рішення та постанову про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме військової частини А2602, як сторону договору та військову частину А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України), як розпорядника коштів другого ступеня, до якого позивачем направлялись претензії про оплату.
4.6. При цьому скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/9076/16-ц, відповідно до якої встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов`язком суду.
4.7. Скаржник не погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування правила тлумачення договору "contra proferentem" та вважає, що таке тлумачення судів не відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.02.2018 у справі № 925/106/17, від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18.
5. Позиція позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. Міжнародний аеропорт "Львів" 17.02.2021 направив на адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який зареєстровано судом 22.02.2021, у якому позивач, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника, просив залишити без змін оскаржувані рішення, а скаргу без задоволення.
5.2. Позивач наголошує на тому, що Військова частина А2602 не є стороною договору, а при підписанні договору діяла від імені відповідача, надалі повноважень щодо внесення змін до договору чи підписання нового договору про наземне та пасажирське обслуговування державних ПС та оплату послуг не мала, тобто не є правосуб`єктною, про що повідомляла позивача у листах від 27.11.2017 №837 та від 31.05.2018 № 382, які є у матеріалах справи.
5.3. Міжнародний аеропорт "Львів" зазначає, що у позовній заяві позивач вказував, що копія довіреності у позивача відсутня та що військова частина А2602 входить до складу Повітряних Сил Збройних Сил та, відповідно до Указу Президента України від 23.01.2017 №12/2017 "Про внесення зміни до військово-адміністративного поділу території України" розташована у Військово-повітряній зоні "Захід", не є самостійним господарюючим суб`єктом, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про неї відсутні, коду ЄДРПОУ не має, а при підписанні Договору діяла від імені відповідача. Відповідач - Міністерство оборони України згідно з статтею10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730), є центральним органом виконавчої влади, є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили (ЗСУ).
5.4. Позивач зазначає, що у листі від 17.12.2018 №220/7451, який є у матеріалах справи відповідач визнавав, що саме між Міністерством оборони України в особі командира військової частини А2602...укладено Договір. Протягом усього судового процесу та у апеляційній скарзі відповідач підтверджував, що саме він є стороною договору та наголошував що, у прийнятому рішенні судом першої інстанції "Міністерство оборони України вбачає зміну істотних умов договору...".
Міжнародний аеропорт "Львів" зазначає, що відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін, їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Слід зазначити, що Відповідач такої заяви до суду не подавав.
5.5. Предметом спору, що виник між позивачем і відповідачем є різне тлумачення виключно позивачем та відповідачем пункту 4.2 укладеного ними Договору. При цьому стягнення заборгованості не є предметом у заявленому позові. Рішення у цій справі може вплинути лише на права або обов`язки позивача і відповідача, що свідчить про відсутність підстав, відповідно до статей 47, 50 ГПК України для залучення до участі у справі співвідповідачів або третіх осіб.
5.6. Міжнародний аеропорт "Львів" звертає увагу на те, що саме відповідач - Міністерство оборони України згідно з статтею 7 Повітряного кодексу України, статтею 10 Закону України "Про оборону України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730), є центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації, є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили (ЗСУ). Частиною третьою статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. Згідно з статтею 10 Закону України "Про оборону України" та підпунктом 9 пункту 3 Положення про Міністерство оборони України відповідач бере участь у формуванні оборонного бюджету, звітує в установленому порядку перед Кабінетом Міністрів України про використання виділених коштів та згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України є головними розпорядниками бюджетних коштів у сфері оборони.
Міжнародний аеропорт "Львів" 12.03.2021 надіслав на адресу Верховного Суду пояснення, у яких просив залишити без змін оскаржувані рішення та без задоволення касаційну скаргу. У поясненнях позивач вказує, що договором про спільне використання аеродрому сторони погодили безоплатність лише однієї послуги: зліт-посадки. Протокольною ухвалою від 18.03.2021 вказані пояснення долучено до матеріалів справи та оцінюються судом з урахуванням статті 300 ГПК України.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. 12.03.2009 Міжнародний аеропорт "Львів" та Військова частина А2602, що діяла на підставі довіреності Міноборони від 06.03.2009 № 220/152/д, уклали Договір № 1/92-09 про спільне використання аеродрому Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" (далі- Договір).
6.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору предметом Договору є спільне використання аеродрому Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" (далі - аеродром "Львів").
6.3. Пунктом 1.2 Договору сторони визначили, що уклали цей договір з метою забезпечення ефективного використання державних повітряних суден (ДПС) та аеродрому "Львів", організації виконання, обслуговування та забезпечення польотів, експлуатації утримання поточного ремонту та забезпечення польотів ДПС, експлуатації утримання і поточного ремонту та забезпечення безпеки аеродрому "Львів".
6.4. Сторони домовились, що інженерно-авіаційне забезпечення польотів на аеродромі "Львів" здійснюється силами та засобами Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" (пункт 2.2 Договору), яке несе витрати на утримання аеродрому "Львів" (пункт 2.5 Договору).
6.5. Пунктом 4.2 Договору передбачено, що відповідно до умов цього Договору Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" безкоштовно забезпечує прийом та випуск ДПС Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі, повітряних суден підприємств Міноборони), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність.
6.6. 20.10.2017 позивач звернувся до військової частини А2602 з листом № 2144, яким повідомив, що укладеним Договором не врегульовано правовідносини щодо оплати інших аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування повітряних суден (крім зліт-посадки повітряних суден), які надаються відповідно до чинних нормативно-правових актів. Разом з листом позивач надіслав проект відповідного договору і зазначив, що застосовуватиме тарифи на послуги з наземного та пасажирського обслуговування при обслуговуванні ДПС відповідно до заявок військової частини.
6.7. Листом від 27.11.2017 № 837 від військової частини А2602 позивачу надійшла відповідь, в якій зазначено, що для вирішення питань, пов`язаних зі спільним використанням аеродрому, а саме: оплати тарифів на послуги з наземного та пасажирського обслуговування при обслуговуванні ДПС доцільно звертатися безпосередньо до Міноборони.
6.8. 20.12.2017 позивач звернувся до Міноборони з листом № 2585, в якому просив сприяння у вирішенні питання оплати інших аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування державних повітряних суден (крім зліт-посадки повітряних суден).
6.9. У відповіді від 29.01.2018 № 350/1/166пс, наданої за дорученням Міноборони командувачем Повітряних сил ЗСУ, повідомлено позивачу, що зважаючи на вимоги Законів України "Про оборону", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у частині дії особливого періоду, підстав для внесення змін і доповнень до Договору немає.
6.10. Позивач надіслав відповідачеві та військовій частині претензію від 13.11.2018 № 2821/01.01.16 (далі - Претензія) про сплату заборгованості у розмірі 1 571 034,17 грн за послуги, надані військовій частині А2602 з 05.10.2017 до 18.10.2018.
6.11. У відповіді на Претензію від 15.12.2018 № 350/1/2552/ПС військова частина зазначила, що відповідно до пункту 4.2 Договору враховується повний комплекс надання аеропортових послуг, необхідних для прийому-випуску ДПС, у тому числі, але не тільки, послуги зліт-посадки.
6.12. Отже, наведене свідчить про різне розуміння сторонами змісту пункту 4.2 Договору в частині визначення поняття "прийом та випуск" ДПС Збройних Сил України та Міноборони.
6.13. Зокрема, позивач вважає, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску ДПС передбачає безкоштовне надання послуги із забезпечення зльоту-посадки, а відповідач стверджує, що прийом і випуск ДПС включає безкоштовне обслуговування та надання усіх аеропортових послуг для ДПС, які прибувають/відбувають з аеропорту "Львів".
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 01.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/9525/19 за касаційною скаргою Міноборони на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.03.2021 у зв`язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/9525/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7.5. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною виникнення спору стало питання щодо тлумачення умов пункту 4.2 Договору.
8.2. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення. Статтею 627 цього ж Кодексу передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
8.3. Відповідно до статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
8.4. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
8.5. Статтею 213 ЦК України встановлено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (частини перша та друга).
8.6. Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною третьою статті 213 ЦК України, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
8.7. За змістом частини четвертої статті 213 ЦК України якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
8.8. Таким чином, у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення.
8.9. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, оскільки договір є видом правочину (в даному випадку, двосторонній правочин) тлумаченню підлягають умови договору за правилами, встановленими статті 213 ЦК України.
Підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами правочину щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору/його частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст правочину/його частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює існуючи умови угоди. Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту договору/його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст договору/його частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
8.10. Розтлумачуючи значення слів "прийом", "випуск", "посадка", "зліт" "обслуговування", "забезпечення", "стоянка" у контексті пункту 4.2 Договору, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, які зазначені у пункті 2.2 цієї постанови.