Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 198/1023/19
провадження № 61-14286св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан" Юр`ївського району Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у складі судді Маренич С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" Юр`ївського району Дніпропетровської області про визнання припиненим договору оренди землі шляхом його розірвання,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати припиненим шляхом розірвання договір оренди земельної ділянки б/н від 28 серпня 2014 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лан" Юр`ївського району Дніпропетровської області (далі - ТОВ "Лан").
Зазначений позов мотивований тим, що він на підставі державного акта на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки площею 7,469 га, що розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області з кадастровим номером 1225982500:01:001:0296.
28 серпня 2014 року між ним та ТОВ "Лан" було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років.
Пунктом 7 зазначеного договору оренди земельної ділянки було визначено, що орендар, кожні п`ять років, дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше як за 100 днів.
На виконання положень пункту 7 договору оренди землі, він 29 травня та 04 червня 2019 року повідомив відповідача про своє бажання розірвати укладений договір оренди землі з метою самостійного обробітку належної йому земельної ділянки.
Однак, відповідач відмовив йому у розірванні укладеного між ними договору оренди землі, посилаючись на відсутність вагомих підстав для надання згоди для розірвання укладеного договору.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено можливості розірвання укладеного договору оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку, відповідності такої можливості суті відносин між сторонами, двозначного тлумачення сторонами речення третього абзацу другого пункту 7 договору та не вирішення між сторонами питання щодо тлумачення змісту правочину в цій частині, відсутність інших вагомих та суттєвих підстав для розірвання договору.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідач підписавши договір оренди вже надав згоду на його розірвання через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла потреба або бажання за умови відповідного попередження.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку проте, що абзац 2 пункту 7 договору оренди землі не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору.
Пункт 7 договору містить можливість одностороннього розірвання договорів, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконанням орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї із сторін.
Його вимога про розірвання оспорюваного договору в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору оренди землі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У грудні 2020 року ТОВ "Лан" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що висновки судів попередніх інстанцій зводяться до того, що укладений між позивачем та товариством договорів оренди земельної ділянки не може бути розірваний в односторонньому порядку, оскільки в укладеному договорі це прямо не передбачено, як того вимагає чинне законодавство України, а також сторони не погоджували умови, порядок та механізм одностороннього його розірвання. Зазначені висновки судів є законними та правомірними.
ТОВ "Лан" укладало оспорюваний договір саме з метою довготривалих правовідносин задля ведення своєї господарської діяльності. Договір оренди земельної ділянки укладено на строк саме 15 років, і саме на цей термін товариство спланувало свою господарську діяльність та зробило відповідні економічні витрати.
Заперечення в касаційній скарзі зводяться до особистої незгоди заявника з рішеннями судів попередніх інстанцій, неправильному розумінні пункту 7 укладеного з ТОВ "Лан" договору та неправильному тлумаченню норм чинного законодавства України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області.
03 грудня 2020 року справа № 198/1023/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,469 га, яка розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.
28 серпня 2014 року між ОСОБА_1 ( орендодавець) та ТОВ "Лан" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким позивач передав відповідачу в оренду строком на 15 років належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за орендарем ТОВ "Лан" Юр`ївського району на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 15423421 від 28 серпня 2014 року.
Згідно з пунктом 7 договору оренди земельної ділянки від 28 серпня 2014 року цей договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше як за 100 днів про свій намір. Після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично.
У пункті 27 цього договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення. Пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається (пункт 28 договору).
Встановлено, що 29 травня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу орендаря заяву, в якій, повідомив про те, що розриває з ним договір оренди земельної ділянки, оскільки у нього виникла потреба самостійно її обробляти, у зв`язку із малою орендною платою за земельний пай.
04 червня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу орендаря заяву, в якій, посилаючись на пункт 7 договору, просив про розірвання договору оренди та повернення належної йому на праві власності земельної ділянки, оскільки у нього виникла потреба та можливість самостійно її використовувати.
ТОВ "Лан" у відповіді на лист від 04 червня 2019 року повідомило, що не вбачає підстав для надання згоди на розірвання договору, оскільки вони належним чином виконують свої обов`язки за цим договором та одностороннє розірвання укладеного між ними договору без вагомих причин та рішення суду не допускається, про що зазначено у пункті 28 договору. Пропонували переглянути розмір орендної плати з метою покращення умов договору.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).