Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 939/726/20
провадження № 61-17586св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Гамалєєвим Юрієм Володимировичем, на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року у складі судді Унятицького Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у травні 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату йому страхових виплат за квітень та травень 2018 року. Однак відповідач відмовив йому. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року відповідача зобов`язано сплатити соціальну виплату за період з 01 квітня до 31 травня 2018 року в розмірі 18 869,00 грн. Відповідач виконав свої зобов`язання 04 грудня 2019 року. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань йому заподіяно збитки на загальну суму 2 378,06 грн, що складається з інфляційних втрат в розмірі 2 075,63 грн та 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн. Також, внаслідок незаконних дій відповідача йому завдано моральну шкоду на суму 30 000 грн.
З урахування викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в розмірі 2 075,63 грн, 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн, а також моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням.
Суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 відноситься до публічно-правових спорів, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення мотивовано тим, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Суд апеляційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, оскільки заявлені у позові вимоги із врахування повноважень відповідача є спором щодо стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі. Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Гамалєєва Ю. В. подав касаційну скаргу на ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 22 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, згідно з якою правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, які передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України). Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бородянського районного суду Київської області.
22 січня 2021 року справа № 939/726/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення суми інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у травні 2019 року він звернувся до відповідача із заявою про виплату йому страхових виплат за квітень та травень 2018 року. Однак відповідач відмовив йому. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року відповідача зобов`язано сплатити соціальну виплату за період з 01 квітня по 31 травня 2018 року в розмірі 18 869,00 грн. Відповідач виконав свої зобов`язання 04 грудня 2019 року. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов`язань йому заподіяно збитки на загальну суму 2 378,06 грн, що складається з інфляційних втрат в розмірі 2 075,63 грн та 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн. Також, внаслідок незаконних дій відповідача йому заподіяно моральну шкоду на суму 30 000 грн.
З урахування викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в розмірі 2 075,63 грн, 3 % річних за 195 днів прострочення в розмірі 302,43 грн, а також моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено: "Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим (пункт 7.53).
Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору (пункт 7.54).