ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/4259/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (судді: Хачатрян В. С. - головуючий, Россолов В. В., Склярук О. І.) та рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2020 (суддя Аріт К. В.) у справі
за позовом Селянського (фермерського) господарства "АЛІНА"
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
про визнання недійсним наказу,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2019 року Селянське (фермерське) господарство "АЛІНА" (далі - СФГ "АЛІНА") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання недійсним і скасування наказу від 02.08.2019 № 6526-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" (далі - наказ від 02.08.2019), а також визнання таким, що набуло право постійного користування СФГ "АЛІНА" на земельну ділянку площею 50,0000 га, розташовану на території земель Перекіпської сільської ради Валківського району Харківської області (далі - Перекіпська сільрада), на підставі державного акта на право користування землею 1993 року серії Б № 074158, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 50 (далі - державний акт на право користування землею 1993 року).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що з моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи обов`язки землекористувача земельної ділянки несе створене ОСОБА_1 СФГ "АЛІНА", а не фізична особа засновник, на ім`я якої видано державний акт на право користування землею; смерть фізичної особи засновника не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою у розумінні положень статті 141 Земельного кодексу України, та, відповідно, не впливає на можливість користування СФГ "АЛІНА" спірною земельною ділянкою на праві постійного користування, яке відповідач не визнає.
1.2. У відзиві на позов ГУ Держгеокадастру проти його задоволення заперечило, просило відмовити у позові; зокрема зазначивши, що право користування земельною ділянкою, що виникло в ОСОБА_1 на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою 1993 року, припинилося зі смертю такої особи і до його спадкоємців не перейшло; за СФГ "АЛІНА" право власності чи користування спірною земельною ділянкою зареєстровано не було, отже, підстав для задоволення позову немає.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020, позов задоволено.
2.2. Суди виходили із того, що з моменту державної реєстрації СФГ "АЛІНА" землекористувачем земельної ділянки, яка була надана громадянину ОСОБА_1 - засновнику цього господарства для ведення фермерського господарська, стало безпосередньо СФГ "АЛІНА", оскільки з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. При цьому одержання громадянином-засновником правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. У разі смерті громадянина (засновника селянського фермерського господарства) відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яку було надано засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ГУ Держгеокадастру звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2020 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Скаржник аргументує подання касаційної скарги положеннями пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності відступу від висновку стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що висновок Великої Палати Верховного Суду про перехід права постійного користування земельною ділянкою у повному обсязі до селянського (фермерського) господарства не ґрунтується на нормах законодавства, чинного на час набуття права користування спірною земельною ділянкою та створення СФГ "АЛІНА". При цьому скаржник зазначає, що оскільки суб`єктом набуття права постійного користування земельною ділянкою є саме фізична особа, яка у подальшому стає засновником (головою) фермерського господарства, то відсутні підстави для висновку про перехід такого права у повному обсязі до особи з іншим правовим статусом - юридичної особи, якою є фермерське господарство. На думку скаржника, наведений у статті 141 Земельного кодексу України перелік підстав припинення права користування землею не є вичерпним; поза увагою судів, у тому числі і Великої Палати Верховного Суду, залишилися положення статей 50, 52, 53, 55 Земельного кодексу України 1990 року в редакції 1992 року, а також стаття 13 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", стаття 13 Закону України "Про фермерське господарство". Скаржник також вважає необґрунтованою відмову у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, та посилається на те, що позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права.
3.2. Від СФГ "АЛІНА" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з рішенням Валківської районної ради депутатів трудящих 1993 року "Про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 " надано ОСОБА_1 в постійне користування земельну ділянку сільськогосподарських угідь площею 50 га із земель запасу.
Право постійного користування цією земельною ділянкою посвідчено державним актом на право користування землею 1993 року.
23.06.1993 згідно з розпорядженням представника Президента України в Валківському районі Харківської області було здійснено державну реєстрацію СФГ "АЛІНА".
Отже, як установили суди, після отримання громадянином - засновником ОСОБА_1 зазначеного державного акта на право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, ним засновано СФГ "АЛІНА", яке зареєстроване як юридична особа.
Попередні судові інстанції також установили, що головою СФГ "АЛІНА" був ОСОБА_1, а згідно зі статутом СФГ "АЛІНА" родичі засновника є членами цього фермерського господарства.
У 2006 році помер землекористувач та засновник СФГ "АЛІНА" ОСОБА_1
У період із 1993 року по 2019 рік СФГ "АЛІНА" без жодних обмежень використовувало у своїй господарській діяльності земельну ділянку площею 50,00 га, розташовану на території Перекіпської сільради, належним чином виконувало усі обов`язки землекористувача.
Восени 2019 року СФГ "АЛІНА" з публічної кадастрової карти дізналося, що спірна земельна ділянка, яка перебуває у його постійному користуванні згідно з державним актом на право користування землею 1993 року для ведення селянського (фермерського) господарства, була розподілена між іншими землевласниками.
У зв`язку з цим позивач направив відповідачеві адвокатський запит від 31.10.2019, за результатами розгляду якого відповідач у листі від 08.11.2019 повідомив позивача про прийняття ГУ Держгеокадастру наказу від 02.08.2019, згідно з яким було припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,0000 га для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованою за межами населених пунктів на території Перекіпської сільради, відповідно до державного акта на право користування землею від 1993 року у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ; віднесено земельну ділянку загальною площею 50,0000 га до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Перекіпської сільради (код КВЦІЗ - 16.00). У цьому наказі також зазначено про втрату чинності державним актом на право користування землею від 1993 року у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки.
4.3. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.4. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги СФГ "АЛІНА" про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 02.08.2019, а також визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0000 га, розташованої на території земель Перекіпської сільради, на підставі державного акта на право постійного користування землею від 1993 року у зв`язку із невизнанням та запереченням такого права ГУ Держгеокадастру.
4.5. Як свідчить зміст ухвалених у справі судових рішень, попередні судові інстанції, задовольняючи позовні вимоги, врахувавши положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача.
4.6. Так, Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", прийнятим 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
У пунктах 48- 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.
З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).