Постанова
іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 648/1994/19
провадження № 51-5821км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Подоляка М. С.,
у режимі відеоконференції:
захисника Соколіка В. Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Соколіка В. Д. на вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 27 січня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019230080000090, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Херсону, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 27 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.
Вирішено питання щодо зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання, запобіжного заходу та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 січня 2019 року приблизно о 00:20, умисно з корисливим мотивом, з метою незаконного заволодіння чужим майном, протиправно проник на територію подвір`я, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, де, прикриваючи своє обличчя маскою з прорізами для очей, вчинив напад на ОСОБА_2, поєднаний із застосуванням фізичного насильства, що виразилось у заподіянні середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та вимагав у потерпілого під час заподіяння йому тілесних ушкоджень у дворі та в подальшому у житловому приміщенні майно (мобільний телефон) і гроші.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 25 серпня 2020 року вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 27 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 змінив, виключив із його мотивувальної частини посилання суду як на обставину, що обтяжує покарання "вчинення злочину щодо особи похилого віку". В іншій частині вирок залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Соколік В. Д., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Як вказує сторона захисту, в обвинувальному акті не сформульовано чіткого обвинувачення стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, що є порушенням вимог ст. 291 КПК, згідно з якою в обвинувальному акті має бути викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
На думку захисника, суди вийшли за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки встановлені судом обставини не відповідають формулюванню обвинувачення зазначеного в обвинувальному акті.
Як відзначає захисник Соколік В. Д., посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили, чи мав ОСОБА_1 вільний доступ до подвір`я і приміщення під час вчинення кримінального правопорушення, що унеможливлює застосування кваліфікуючої ознаки "проникнення у приміщення".
На думку захисника, для правильної кваліфікації дій підзахисного необхідно встановити спрямованість його наміру. Проникнення в приміщення є кваліфікуючою обставиною лише тоді, коли воно спочатку вчиняється з метою заволодіння чужим майном. Проте якщо відповідний намір виник після того, як особа потрапила в приміщення, така кваліфікуюча обставина, як "проникнення", відсутня.
Свої доводи скаржник обґрунтовує також і тим, що всупереч вимогам ст. 404 КПК апеляційний суд належним чином не розглянув апеляційної скарги, не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції не повністю та з порушеннями, і безпідставно не задовольнив викладених у апеляційній скарзі вимог.
Захисник Соколік В. Д. стверджує про переоцінку судом апеляційної інстанції доказів без безпосереднього їх дослідження. Також звертає увагу на те, що Херсонський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про повторний допит потерпілого та свідків у зв`язку з тим, що показання, надані ними в суді першої інстанції, відрізняються від викладених у вироку. На його переконання, будь-яких інших доказів, крім показань потерпілого та свідків, які є суперечливими, чого не було спростовано судом апеляційної інстанції, в матеріалах кримінального провадження немає, і, як наслідок, рішення суду апеляційної інстанції є необґрунтованим.
Крім того, скаржник, посилаючись на рішення Верховного Суду у справах № 360/1378/16-к та № 554/13101/15-к, вказує про виключення судом апеляційної інстанції з мотивувальної частини вироку посилання суду як на обставину, що обтяжує покарання, на вчинення злочину щодо особи похилого віку, однак суд не дослідив безпосередньо всіх інших доказів із дотриманням вимог ст. 23 КПК і не дав їм оцінки та не здійснив перегляду міри покарання.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Cоколік В. Д. підтримав касаційну скаргу, просив скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Прокурор Подоляк М. С. заперечив проти задоволення касаційної скарги, навів аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а виходить з обставин, установлених цими судами.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК кваліфіковано правильно, висновок суду про доведеність його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
В основу вироку суд правильно поклав показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про обставини вчинення кримінального правопорушення, а також дані рапортів чергового Білозерського ВП ХВП ГУНП в Херсонській області від 29 січня 2019 року, висновок судово-медичної експертизи від 25 червня 2019 року № 112, та протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 травня 2019 року. Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не протирічать один одному. Судом не встановлено обставини, які б ставили під сумнів показання потерпілого, свідків, та не надано доказів, які їх спростовують. Окрім цього, не виявлено приводів для обмови ОСОБА_1 жодною з осіб.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом, наведених Європейським судом з прав людини у висновках у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" (рішення від 21 квітня 2011 року) та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" (рішення від 6 грудня 1998 року). Так, у зазначених рішеннях вказано, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".
Твердження захисника Соколіка В. Д. про те, що суд під час розгляду справи вийшов за межі пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, є необґрунтованими.
За змістом ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Саме в обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, правова кваліфікація правопорушення і встановлюються межі судового розгляду кримінального провадження. Тобто ці межі визначаються з урахуванням висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Як убачається з наявного в матеріалах кримінального провадження обвинувального акта щодо ОСОБА_1, останній обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, а саме: у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із застосуванням фізичного насильства небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, поєднаному з проникненням у житло.
Тобто викладене в обвинувальному акті обвинувачення ОСОБА_1 містить кваліфікуючу ознаку складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК - проникнення у житло. Порушень вимог ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду не встановлено.