Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 525/634/19
провадження № 51-4601 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
захисника в режимі відеоконференції Тимохіної Л.С.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тимохіної Л.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019170120000095 від 04 квітня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 квітня 2019 року приблизно о 22:00, керуючись корисливим мотивом, незаконно проник до будинку, розташованого на АДРЕСА_2, та умисно повторно таємно викрав речі потерпілої ОСОБА_2, чим заподіяв останній майнової шкоди на загальну суму 1601 грн 34 коп. При цьому, перебуваючи у вищевказаному будинку, ОСОБА_1 незаконно умисно повторно заволодів скутером потерпілої, заподіявши їй майнової шкоди на суму 6014 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03 липня 2020 року апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Тимохіна Л.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить постановлені щодо засудженого судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилається на неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки відсутні передбачені цією частиною кваліфікуючі ознаки - повторність та проникнення до житла. Разом з тим захисник вказує, що дії засудженого були об`єднані єдиним умислом, не мали розриву в часі та були спрямовані на заволодіння майном потерпілої, а оскільки речі та скутер було викрадено одночасно, то в даному випадку має місце ідеальна сукупність злочинів, тому немає підстав для кваліфікації його дій за вищезазначеною нормою кримінального закону.
Крім того, захисник стверджує, що вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, не доведено належними та допустимими доказами. На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази, що підтверджують належність викраденого в потерпілої скутера до транспортних засобів.
Також захисник вказує, що судова автотоварознавча експертиза від 25 квітня 2019 року № 105 є неналежним доказом, оскільки джерело та автентичність нібито наданих експерту на дослідження реєстраційних документів на скутер не перевірялася, їх походження не з`ясовано та в матеріалах провадження вони відсутні. При цьому зазначені реєстраційні документи стороні захисту не відкривалися, що, на переконання захисника, є порушенням вимог ст. 290 КПК України.
Одночасно захисник також посилається на те, що апеляційний суд належним чином не дослідив висновку судової автотоварознавчої експертизи від 25 квітня 2019 року № 105, а тому безпідставно взяв його до уваги та поклав в основу свого рішення.
Крім того, захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції неповністю перевірив доводи, зазначені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
У судовому засіданні захисник Тимохіна Л.С. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор Шевченко О.О. заперечувала щодо задоволення поданої касаційної скарги та просила відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.